Від маоїзму до технократії

Днями в Китаї до влади прийшло п’яте покоління політиків з часів створення республіки Мао Цзедуном у 1949 році. Ху Цзіньтао на посту генерального секретаря Комуністичної партії Китаю (КПК) змінив Сі Цзіньпін, син одного із засновників КПК. Чого очікують китайці від нової влади? І чи дійсно Сі Цзіньпін «порве» зі спадщиною Мао? Про це «День» поспілкувався з керівником представництва ІТАР-ТАРС у Китаї Андрієм Кириловим.

— З’їзд у Пекіні викликав у китайського народу безумовний інтерес. Мені вдалося поспілкуватися з пекінцями щодо цього. Думки висловлювали різні. Але загалом — вони покладають надії на те, що нове покоління, достатньо молоде, поведе країну шляхом реформ. Люди також сподіваються, що влада вирішуватиме поточні проблеми в соціально-економічній сфері, зі зростанням цін.

Багато хто вважає, що політичні реформи проводяться дуже повільно і їх потрібно прискорити, оскільки китайське суспільство змінюється і відбувається велике суспільне розшарування. Зокрема це й швидке зростання цін на нерухомість, через що дуже важко купити житло. В Китаї зараз все житло комерційне, соціального житла практично немає.

Мені також вдалося поспілкуватись з приїжджими — робочими мігрантами (китайськими селянами). Таких людей приблизно 270 млн, а то й більше. Вони — одна з найбільш безправних частин китайського суспільства. Прості люди чекають від нового китайського керівництва вирішення своїх нагальних проблем: гарантування безпеки живлення, вирішення екологічних проблем, які дуже гостро стоять у Китаї, проблема зайнятості, яка хвилює і молодь (після закінчення студенти не завжди можуть знайти роботу).

Прихід нового керівництва у китайців викликає оптимістичні чекання. Цікаві коментарі можна відшукати і в китайській блогосфері. Шанувальники футболу висловлюють надію, що новий китайський лідер — генсек ЦК КПК Сі Цзіньпін — підніме китайський футбол, оскільки в Twitter з’явилася фотографія, де він, перебуваючи в Ірландії з візитом, вийшов на поле і вдарив по м’ячу.

Звичайно, позитивні очікування пов’язані також із сутністю нового лідера. Сі Цзіньпін досить приємна людина в спілкуванні, усмішлива і не любить конфліктних ситуацій.

— Чи буде нове керівництво Китаю дотримуватися ідей Мао Цзедуна? Напередодні з’їзду в ЗМІ з’явилася інформація, що нове політбюро відмовиться від його ідей і керуватиметься програмами лідерів другого-четвертого поколінь.

— Відхід від ідеології Мао Цзедуна вже відбувся з приходом Ден Сяопіна. І судячи з виступу вже колишнього генерального секретаря ЦК КПК Ху Цзіньтао в перший день з’їзду, можна судити про те, що ідеологією китайської компартії є перш за все ідеї Ден Сяопіна про побудову соціалізму з китайською специфікою.

Ідеї Мао Цзедуна, як і марксизм-ленінізм так само залишаються в статуті КПК, але вони згадуються в загальному плані як відправна точка будівництва і розвитку парії.

Якщо поглянути на генеалогію КПК, то з неї вже пішли такі поняття, як «класова боротьба», «влада робітників і селян». Зараз вона позиціонує себе як партія всього народу. До речі, на цьому з’їзді, було близько 30 депутатів, які представляють підприємців — національну буржуазію.

— Повертаючись до Мао... Як зараз китайці ставляться до нього?

— Треба розрізняти особистість Мао Цзедуна і його спадщина. Загалом китайці ставляться до нього з великою повагою. Його портрет, як і раніше, висить на головній китайській площі Тяньаньмень, на якій також стоїть величезний мавзолей Мао Цзедуна. Але з іншого боку, спадщина та його ідеї викликають найрізноманітніші реакції: від повного схвалення до заперечення. У великих містах виступають за подальшу відмову від ідей Мао і послаблення їх впливу на сучасну китайську ідеологію. Однак пам’ять про нього виявляється доволі несподіваним чином. Наприклад, під час недавніх антияпонських виступів у Пекіні багато демонстрантів, проходячи повз японського посольства (висловлюючи протест проти націоналізації Японією островів Дяоюйдао), несли портрети Мао Цзедуна. Багато спостерігачів вважають, що це була не лише критика Японії, але й критика власного уряду, який недостатньо рішуче відстоює власні інтереси. Отже, образ «Великого керманича» ще живе у Китаї. А ось в економічній практиці від його ідей вже нічого не залишилося.

— Китайці якось оцінили таку спадщину Мао, як «культурна революція», репресії і голодомор?

— Ще на самому початку китайських реформ (наприкінці 1970 рр. XX століття) керівництво КПК ухвалило спеціальне рішення, в якому йшлося про те, що в діях Мао Цзедуна було 70% правильного і 30% неправильного. Таким чином китайці закрили це питання.

Втім, дискусії довкола особи Мао тривають, хоча й не так публічно. У березні на прес-конференції, прем’єр держради КНР Вень Цзябао виступив із застереженням: якщо влада не проводитиме реформи, то країні загрожує нова «культурна революція». Китайці не лише говорять, але й бояться повторення «десятирічного хаосу». Переважна більшість оцінює «культурну революцію» як національну катастрофу.

У своєму виступі китайський прем’єр мав на увазі опального політика Бо Сілая, який очолював партком один з найбільших міст Чунцина з населенням у 32 млн. Своїми діями — на телебаченні заборонили рекламу і показ мильних опер, постійно передавалися революційні пісні, населення ходило місцями бойової слави — Бо нагадав про «культурну революцію». Певна частина китайського істеблішменту сприйняла це як натяк на можливість повторення «культурної революції», яка (від назви) почалася саме у сфері культури.

— Чи можна тоді сказати, що демократичне крило остаточно перемогло на цьому з’їзді маоїстське?

— Активна боротьба з маоїзмом не проводиться, оскільки вважається, що він є поворотною сторінкою для китайського суспільства. Я б не сказав, що п’яте покоління є демократичним — швидше, ліберальним. Багато ліній китайських лібералів пов’язано саме з економікою. Тоді як до політичних реформ багато хто в китайському суспільстві (та й сама КПК) ставиться з побоюванням. Китайські політики добре проаналізували досвід реформ і «перебудови» в Радянському Союзі, після чого він припинив існування. Тому питання політичних реформ стоїть дуже гостро для китайців. Вони, як і раніше, прагнуть витримувати курс на розвиток і стабільність, проводити реформи, не порушуючи основ суспільства. Китайці також враховують і можливості підтримки національної єдності, оскільки Китай дуже багатонаціональна країна, в якій є Тибет і Внутрішня Монголія з сильними націоналістичними настроями.

— Чим китайська номенклатура відрізняється від радянської?

— Китайська еліта ближча до народу, ніж радянська. Якщо взяти список китайських лідерів і подивитись, звідки вони родом, то, як правило, немає жодної людини, яка б народилася в Пекіні. Як правило, це вихідці з невеликих провінцій і міст, які дуже багато працювали на периферії. У цьому одна з сильних сторін китайської партійної еліти — її близькість до народу за своїм походженням та кар’єрою. Вони, до речі, добре знають проблеми країни і населення. З іншого боку, в Китаї дуже серйозно стоїть питання корупції, що уразила всі рівні китайського керівництва. Та й самі китайські керівники вважають корупцію загрозою для існування не лише компартії, але й усієї країни.

Якщо порівняти китайське керівництво з радянським, то потрібно віддати належне китайцям, оскільки вони, безумовно, працюють на країну. Тут немає, як у Радянському Союзі, геронтократії (правління людей похилого віку). Цей порок усунули з часів Ден Сяопіна і чітко позначили вікові межі перебування при владі. Тепер кожні 10 років у Китаї проходить повна зміна керівництва. Сі Цзіньпін (1953 р. н.). і майбутній прем’єр-міністр Лі Кецян (1955 р. н.) — люди дуже працездатного віку.

Якість китайської еліти — одна з передумов розвитку Китаю на сучасному етапі. З одного боку, це правильно обрана політика. З іншого — працездатне і ефективне керівництво, сильна національна еліта. Ще варто підкреслити, що серед них багато «технарів» — людей, які прийшли в політику з виробництва або з якихось економічних напрямів.

— Як, на ваш погляд, бачать китайці себе і своє місце в світі?

— Сама назва «Китай» перекладається як «серединна держава». Для китайців традиційним є погляд на себе як на центр. Нині в Китаї проходить відродження національного патріотизму, що межує з націоналізмом. Безумовно, національна точка зору об’єднує всіх китайців — багатих і бідних. Зараз, коли Китай став другою економікою світу після США, і рівень життя китайців значно виріс, вони дивляться на свою країну з патріотизмом. Утім, інколи він набуває не зовсім нормальної форми. Під час недавніх антияпонських виступів, стався такий випадок, коли один 36-річний китаєць убив свого друга, посперечавшись з ним про те, чи переможе Китай Японію у війні. На шляхах можна помітити багато машин з наклеєними китайськими прапорами, або з якимись патріотичними гаслами. З іншого боку, є також чимало китайців, які при великій любові до своєї країни, вважали за краще жити за кордоном. Дуже багато з них виїжджає, і число китайців зростає у всьому світі, але при цьому в душі вони все одно залишаються китайцями.