Відродження соціал-демократії

Сьогодні зі світовою економікою, що зазнає фундаментальних перетворень, робітники з усього світу потрапляють під істотний тиск. Зокрема, в розвинених країнах, соціальні політики повинні пристосуватися, аби забезпечити підтримку, якої потребують групи з низькими доходами, водночас заохочуючи зростання і просування добробуту.

Тиск був безжалісним і неминучим. У Сполучених Штатах реальна (з поправкою на інфляцію) компенсація для чоловіків лише з дипломом середньої школи впала на 21% з 1979 по 2013 рік. У більшій частині Європи, яка забезпечує надійний захист заробітної плати, безробіття виросло, особливо з початку кризи євро 2008 року. Німеччина і деякі північноєвропейські країни залишаються винятком, хоча німецький ринок праці містить великий сегмент малозначної роботи, так званої mini-job.

•  Рухає цими тенденціями природа роботи, що змінюється. Перш за все, послуги поширювалися по всьому світу, особливо в розвинених країнах. З 1970 по 2012 рік частка послуг у ВВП в країнах ОЕСР збільшилася з 53% до 71%.

Нові технології і «розумні» машини не лише витісняють робітників багатьох професій як у виробництві, так і сфері послуг, вони також сприяють підйому нових бізнес-моделей, в яких люди працюють (переважно низькооплачувані послуги) в межах окремих мереж замість того, щоб бути штатними працівниками структурованих організацій.

•  Наприклад, райд-шеринг служба Убер має сьогодні тільки в США 162 тис. активних водіїв і витісняє традиційні послуги таксі. У новому проекті Handy сподівається, що його застосування досягне такого ж успіху в підключенні клієнтів до незалежних підрядчиків, які надають різні побутові послуги. Оскільки технології мчать уперед і ланцюжки цінностей стають глобальними, працівники повинні до цього адаптуватися, будь то зміна роботи, місця проживання або придбання нових навичок — виклик, який особливо обтяжливий для літніх працівників, але який вимагає нового підходу до планування життя для всіх.

Деякі люди — особливо ті, хто рано набув цінних і гнучких навичок, а також ті, хто вже займає сильні позиції завдяки успадкованому багатству, — мають шанс на процвітання в цій новій економіці. Проте мільйони інших погано підготовлені для нової епохи. І це їхнє зростаюче занепокоєння підживлюється зростанням політики ідентичності з популістськими лідерами і зворушливими зверненнями до етнічної або релігійної солідарності в особі знеособлених сил змін.

•  Лівоцентристські партії стикаються з особливо складним завданням, оскільки їхній малозабезпечений електорат переманили промовці проти імміграції, шовіністично налаштовані конкуренти. Що ще гірше — це фрагментація виробництва (товарами або послугами), що разом із посиленням фіскального тиску перешкоджає традиційній упевненості цих партій на ведення колективних переговорів зі створення систем і політик, які захистять громадян від потрясінь і нещасть.

Відповідь правого крила на цей виклик — по суті, ліквідація держави загального добробуту — залишила б більшість громадян незахищеною перед дією економічних потрясінь і структурних зрушень (лише зміцнивши їхнє почуття ізоляції й уразливості). Прогресивна реакція, навпаки, повинна спричинити сильні соціальні політики — включно зі страхуванням і захистом — сумісні з новими технологіями і видами робіт. Конкретно це означає, що замість загального соціального захисту кожен громадянин матиме довічний індивідуальний бюджет підтримки і безпеки, що вимагає, аби реальні одержувачі проявляли ініціативу у визначенні того, як їм адаптуватися.

•  Основна відмінність між прогресивним баченням суспільства, підкріплена цими «народними рахунками» і консервативною ідеєю, що громадяни повинні створити особові пенсійні рахунки, студентські кредити або покривати свою власну медичну страховку, — роль державного сектора. Не тільки державний сектор має взяти на себе основну відповідальність за фінансування соціального захисту; державна політика повинна передбачати співпрацю між урядом, працедавцями і одержувачами для усунення дублювання і зміцнення ефективності і справедливості.

Наприклад, довічний «родинний рахунок» дозволив би сплатити витрати з вагітності і пологів, забезпечити підтримку з догляду за дитиною і дав би можливість тимчасово не працювати для догляду за хворими або літніми людьми. Це б об’єднало деякі загальні правила з фінансових внесків з боку держави, працедавців і фізичних осіб, скоректованих залежно від доходів. «Рахунок на освіту» встановив би параметри для підтримки освіти, включно з довічними можливостями для придбання нових навиків і навчання цим навикам інших.

•  Базові форми такої схеми вже існують в багатьох країнах. Норвегія пропонує 49 тижнів декретної відпустки зі збереженням повної заробітної плати або 58 тижнів з 80% заробітної плати. Мати і батько повинні використовувати хоча б 10% цього бюджету, але вони також можуть перенести частину цієї суми, аби скористатися нею, коли діти підуть до школи (і знову отримати велику користь з підтримки батьків). Звичайно, мало настільки багатих країн, як Норвегія; але принцип — враховуючи підтримку догляду за літніми людьми — може бути застосований до 30, 40 або 50-тижневих періодів.

Франція також рухається сьогодні в цьому напрямі, створюючи «рахунки індивідуальної діяльності», які спрямовані на раціоналізацію її соціальних політик, не жертвуючи своїм відчуттям національної солідарності.

•  Зрозуміло, цей підхід не розв’яже дивовижним чином усіх проблем, з якими країни стикаються сьогодні. Фіскальні обмеження залишаться, а влада продовжить фінансувати суспільні блага. Адекватне оподаткування осіб з високим рівнем доходу і високоприбуткових компаній, разом із сильними і наполегливими зусиллями зі скорочення ухилення від сплати податків, стане ще важливішим, аби захистити базу доходів. І профспілки будуть, як і раніше, потрібні, аби захищати інтереси своїх членів.

Проте новий соціальний контракт потрібен для визнання усе більш важливої ролі, яку індивідуальні переваги й індивідуальна відповідальність грають у сучасному світі. Кожен громадянин повинен відчувати себе залученим, а не ізольованим і покинутим віч-на-віч з глобалізацією і технологічними перетвореннями.

•  При такому підході соціал-демократія може знову рухати прогресом, а не бути придушеною політиками ідентичності і ринкового фундаменталізму. Це б послужило не лише причиною соціальної справедливості, але також метою для підтримки кваліфікованої, щасливої і здорової робочої сили, що необхідно для успішної економіки.

Проект Синдикат для «Дня»

Кемаль ДЕРВІШ, колишній міністр економіки Туреччини і колишній адміністратор Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), віце-президент Інституту Брукінгса