«Він нам не цар»: погана нескінченність

Акція Олексія Навального «Він нам не цар» цілком передбачено зазнала жорсткого розгону в Москві та інших містах. Усього було затримано понад 1600 осіб, у тому числі в Москві — 704 людини, включаючи самого Навального, і в Петербурзі — 229 людей. Серед затриманих — як демонстранти, так і випадкові перехожі. Особливо прагнули затримувати журналістів, щоб мінімізувати висвітлення демонстрацій в незалежних ЗМІ та соцмережах. Серед затриманих немало неповнолітніх, у тому числі школярів молодших класів. Щоправда, їх досить швидко відпустили. Географія протестів досить широка. Крім Москви та Петербурга, це — Челябінськ, Якутськ, Тольятті, Краснодар, Астрахань, Красноярськ, Калуга, Калінінград, Новокузнецьк, Білгород, Самара, Владимир, Вороніж, Твер, Барнаул, Пенза, Благовєщенськ, Курган, Кемерово, Ростов-на-Дону, Єкатеринбург, Томськ, Іркутськ. У більшості випадків акції не були дозволені властями.

Щодо нових політтехнологій треба зауважити про використання для розгону та биття прихильників Навального при безумовному потуранні поліції, учасників НОД (Національно-визвольний рух), очолюваного скандально відомим депутатом Держдуми від «Єдиної Росії» Євгенієм Федоровим. Серед нодівців немало колишніх учасників бойових дій у Донбасі на боці сепаратистів. Люди в козачій формі, так само як і у формі «ЛНР» і «ДНР», чекали прихильників Навального на Пушкінській площі ще до початку мітингу, причому були в смушкових шапках попри нетипову для початку травня 24-градусну спеку. Ймовірно, недоробок адміністрації президента, а може, брак коштів: літнім обмундируванням не встигли забезпечити. При цьому, якщо когось із бойовиків НОД усе-таки затримували, їх потім відпускали з відділень поліції без оформлення протоколів. Побиття демонстрантів проходило під гаслами: «Революція і майдан не пройдуть!», «Зрадники, валіть до Америки!», «За Батьківщину, за Путіна!»

Крім старих добрих колорадських стрічок, нодівці екіпірувалися і в новинку — футболку з написом «Путін — наш государ». Але насправді НОД у разі масштабної кризи погоди не зробить. Хоча керівники руху стверджують, що в ньому вже до 165 тисяч членів (цифра вбачається у багато разів завищеною — для одержання субсидій від Кремля та навколокремлівських бізнесменів), на практиці в найбільш багаточисельних акціях НОД у Москві беруть участь сотні, у кращому разі — 1—2 тисяч осіб. У порівнянні з силами поліції та Роснацгвардії — крапля в морі. Зате використання бойовиків для розгону мирних демонстрацій обертається для Росії новими втратами репутацій, оскільки змушує пам’ятати про погроми, що чинилися чорносотенцями з благословення властей для придушення революції 1905 року. Втім, про репутацію в Кремлі, очевидно, давно забули.

5 ТРАВНЯ. МОСКВА / ФОТО ІЛЛІ ЯШИНА

На вулиці Москви лідерові опозиції удалося вивести, за різними оцінками, від 1,5 тисячі до 10 тисяч осіб, і Петербурзі та Єкатеринбурзі, — 2—3 тисячі, в Челябінську — 3,5 тисячі. Але навіть якщо ближче до істини верхні межі оцінок кількості демонстрантів, це ще не створює реальної загрози владі, що діє. Путін і його оточення реально злякаються лише тоді, коли на вулиці Москви протестувати проти довічного правління Путіна вийдуть десятки, а ще краще — сотні тисяч людей, як у Єревані.

Напередодні акції Навального в Москві на дозволену демонстрацію на захист вільного інтернету та проти блокування месенджера Telegram зібралося понад 12 тисяч осіб. Такі  демонстрації влада готова дозволити, щоб трохи випустити пару. Саме блокування Telegram досить неоднозначно сприймається російською політичною елітою. Найбільш просунута її частина розуміє технологічну нездійсненність затіяного, як і те, що «закон Ярової», на якому вона ґрунтується, прийнятий без урахування реалій сучасного інтернету. Повністю заблокувати Telegram, так само як і інші месенджери, можна, лише відгородившись стіною від світового інтернету за прикладом Китаю або Ірану, а на такий радикальний крок російська влада поки що не готова. Хоча багато хто сприймає інцидент щодо Telegram як підготовку до повної блокади інтернету в Росії, чому так багато людей і вийшло на демонстрацію на захист дітища Павла Дурова.

У світлі останніх подій у Вірменії Кремль і на акцію Навального дивився з великим побоюванням, хоча  було зрозуміло, що єреванських масштабів вона не досягне. Але рух Нікола Пашиняна злякав російські власті, а у страху, як відомо, очі великі. Тому Кремль вирішив для розгону демонстрації використовувати новітню «диво-зброю» у вигляді НОД. Ну що ж, у цьому є і деякий позитивний момент для непримиренної російської опозиції. Не відкидається те, що, побачивши своїми очима, як козаки Донбасу спільно з поліцією дають прочуханки його прибічникам, Олексій Анатолійович змінить свою позицію якщо не щодо Криму, то хоч би щодо Донбасу, і відкрито закличе припинити підтримувати сепаратистів і вивести звідти російські війська.

Але головне запитання полягає в іншому: чи можуть у Росії в недалекому майбутньому виникнути настільки ж масові та при цьому мирні протести, як у сьогоднішній Вірменії. Зараз на нього доводиться відповісти негативно, і насамперед тому, що в Росії відсутня яка-небудь загальнонаціональна об’єднавча ідея, а силові структури давно вже не відчувають себе частиною народу. Навальний як об’єднавча ідея пропонує гасло: «Геть Путіна, олігархів і корупціонерів!» Це гасло близьке десяткам мільйонів росіян, але спонукати більшість із них на відкрите протистояння з властями, погнати під поліцейські палиці, він не може. Для цього необхідне якесь позитивне гасло, здатне дохідливо пояснити росіянам, як саме треба буде будувати світле майбутнє в післяпутінській Росії. У Навального ж основна ідея зводиться до того, щоб вилучити гроші в олігархів і віддати їх простому народові. Але без конкретного механізму перерозподілу це — чистісінька популістська демагогія, і люди це відчувають.

Поліція ж у Росії, на відміну від поліції у Вірменії, давно вже відчуває себе над народом, але разом із тим народу боїться і тому готова жорстоко придушувати народні виступи. Погану нескінченність російської дійсності може змінити лише криза та розвал структур управління. Але це швидше може статися під впливом зовнішніх чинників і критичного зростання рівня некомпетентності в путінській команді. Протести можуть пришвидшити цей процес, але самостійно ініціювати його не в змозі.