«Вороже оточення»

Це дуже дивні перегони. Михаїл Саакашвілі і Віктор Ющенко, лідери, відповідно, трояндової революції в Грузії і помаранчевої в Україні, щосили прагнуть до НАТО, незважаючи на похмурі застереження Москви про похмурі наслідки. Грузини відчайдушно рвуться до Альянсу, але ніскільки не готові до вступу. Українці виглядають більш відповідним кандидатом, але більшість співвітчизників Ющенка не горить бажанням вступати.

Нещодавні події в Криму в повній мірі відображають скрутне становище Ющенка. Багатонаціональні військові навчання, які повинні пройти на півострові цього літа, насправді, проводяться не під егідою НАТО, окрім того, це далеко не перші такі навчання за останні десять років. Однак після поширення істеричних чуток про доставку отруйних газів і планів НАТО з організації перевороту, різношерстий натовп із комуністів і козаків заблокував підготовку групи американських резервістів до навчань. Американці пішли, не виконавши свого завдання з обладнання туалетів.

Крим незвичайний навіть за мірками такої ексцентричної країни, як Україна: багато хто з його російськомовних мешканців вважав би за краще бути частиною Росії, як до 1954 р. Севастополь — база російського Чорноморського флоту. Протести стали також побічним продуктом суперечок навколо формування нового уряду в Києві, що тривають ще з березня, коли в Україні відбулися парламентські вибори. Питання про членство в НАТО стало каменем спотикання в ході політичних дебатів.

І все ж таки, здається очевидним, що більшість українців не хоче вступу до НАТО. «Радянське промивання мізків», — заперечує заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко; але Ющенко доведеться поборотися за проведення референдуму з питань вступу, який обговорюється. Якщо не враховувати цієї перешкоди, то прогрес у здійсненні військової реформи, краще оснащення і велика чисельність особового складу Збройних сил роблять Україну більш вірогідним кандидатом на членство, ніж Грузію. Грузини домоглися певних успіхів, хоча більше на папері, ніж насправді. Вони також намагалися здобути сприяння, роблячи все, що в їхніх силах, в Іраку. Але перед Саакашвілі стоїть абсолютно вбивча проблема: ряд районів його країни, фактично, перебуває під окупацією.

За словами Олександра Ронделі з Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень, Грузія зручно розташована на Чорному морі між «багатою нафтою Росією і багатим нафтою ісламським світом». Колись вона була каналом контрабанди наркотиків і притулком для терористів. Але географія також вказує на головну ваду Грузії. У 90-і роки два сепаратистських анклави — Абхазія і Південна Осетія відвоювали незалежність, яку відтоді й зберігають при підтримці Росії. Саакашвілі і президент Росії Володимир Путін, що вже декілька місяців обмінюються образами, зустрілися цього тижня в Санкт-Петербурзі, але до угоди з питання анклавів далеко.

Мамука Кудава, який очолює кампанію за вступ Грузії до НАТО, оптимістично заявляє, що його країна одночасно вступить до НАТО і розбереться з анклавами. Але прокремлівський аналітик В’ячеслав Никонов заявляє, що в разі вступу до Альянсу, Грузія «може забути про Південну Осетію та Абхазію». Грузин турбує те, що перетворення питання анклавів на вирішальний чинник при розгляді заявки на вступ означає право вето для росіян. Кудава проводить паралель із прикордонними спорами між Росією і балтійськими державами, що збереглася й після вступу останніх до НАТО. Але на даній стадії прийняти Грузію — майже те ж саме, що запропонувати застрахувати розбиту машину.

Фактично, Росія підіймає войовничий шум навколо ситуації в Грузії і Україні частково з тактичних міркувань. Зроблені російським урядом і парламентом заяви про серйозну небезпеку, зв’язану з вступом України, могли бути частково призначені для учасників коаліційних переговорів у Києві. Ющенко виявив «третю силу», що стояла за скандалом у Криму. І дійсно, туди відправилися деякі російські парламентарії, які поводилися, скоріше, як комедіанти.

І все ж, російські побоювання в якійсь мірі справжні, і зовсім не безглузді. Америку б стурбувало, зазначає Никонов, якби Мексика і Канада вступили до військової організації, очолюваної Росією. З погляду Москви, розширення НАТО починає виглядати нескінченним: прагнення «оточити Росію НАТО, — говорить прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков, — потребує контрзаходів». Кремль непокоїть майбутнє його Чорноморського флоту після можливого вступу України. Але ще важливіше, ніж бази, — говорить Дмитро Тренін із московського Центру Карнегі, — відчуття того, що членство в НАТО назавжди виведе Україну з російської сфери впливу.

Поки що Кремлю не потрібно панікувати. Американці хочуть ввести до НАТО і Грузію і Україну, але уряди інших країн НАТО не виявляють такого ентузіазму. Одна з причин у тому, що обидві революції втратили частину свого демократичного блиску. Крім того, на думку багатьох європейців, Альянс уже досить великий, а деякі з нових членів вступили дуже рано. Деякі держави-члени не хочуть, щоб НАТО просувалося далі й швидше, ніж Європейський Союз. І ще дехто проти, побоюючись викликати опір росіян. («Кому є діло до Грузії?» — похмуро запитує Ронделі).

Саакашвілі і Ющенко прагнуть до конкретного зовнішньополітичного досягнення. Обом членство в НАТО уявляється більш реальним, аніж вступ до ЄС. На думку Бутейка, Україна все ще має шанс вступити до Альянсу 2008 р. Але, насправді, обидві країни може чекати багаторічне блукання замкненим колом «діалогу» і «планів дій».