Вируюча демократія
Президент Віктор Ющенко та його партія «Наша Україна» зазнали відчутного удару вже через рік після української помаранчевої революції. Порушення угоди про порядність знизило рівень довіри до уряду Ющенка, і сьогодні перед ним стоїть важке завдання — створити коаліцію, перебуваючи в становищі слабкого.
Нечасто побачиш спад, на кшталт того, що зазнали Віктор Ющенко та його партія «Наша Україна» на парламентських виборах 2006 р., що відбулися через рік після помаранчевої революції на Україні. Український народ знову висунув Віктора Януковича та його Партію регіонів на передній край політики. Демократія в Україні сповнена життєвих сил і вирізняється послідовністю. Ті, хто підтримав Януковича на президентських виборах, підтвердили, що те, як Ющенко проявив себе в ролі Президента, не підштовхнуло їх змінити свій вибір. Подібним чином і більшість «помаранчевих» виборців вирішила покарати президента, підтримавши Тимошенко. Чому, незважаючи на процвітання громадянського суспільства протягом останнього року та відвертість української преси, Ющенко та його партнери по коаліції не змогли розширити свою базу?
Може, справа у завищених очікуваннях після помаранчевої революції? А може, в тому, що економічне зростання, що становило 12,1% у 2004 р., коли Янукович був прем’єр-міністром, знизилося в 2005 р. до 2,6% після приходу до влади «помаранчевої» коаліції? При безпосередньому спілкуванні з українцями з’ясовується інша причина: зростає почуття розчарування, особливо серед тих, хто підтримував партії «помаранчевої» коаліції. За кілька місяців до виборів я розговорився з водієм таксі в Житомирі (приблизно 80 км на захід від Києва) й запитав, що він думає про політичну ситуацію. «Я ніколи не забивав собі голову політикою, — сказав він. — Але я поїхав до Києва, щоб підтримати помаранчеву революцію й провів три доби в лютий мороз на Майдані. Відтепер я ситий по горло цими «помаранчевими» політиками».
Від чого ж так стомився народ України? Помаранчева революція була, передусім, угодою про порядність між владою й народом. Відправивши у вересні кабінет Тимошенко у відставку, Ющенко визнав, що уряд не виконує своїх зобов’язань, заявивши, що «в певний момент мої колеги просто втратили командний дух і віру. Я переконаний, що не для цього мільйони людей стояли на майданах». Ющенко був правий, але виконання його частини угоди також опинилося під загрозою.
...Коли Ющенко відправив у вересні уряд Тимошенко у відставку, в багатьох склалося враження, що він відволікає увагу суспільства від звинувачень у корупції, що їх державний секретар Олександр Зінченко висунув у адресу членів найближчого оточення Ющенка. Тоді Ющенко підписав політичний пакт із Януковичем, завдяки якому його кандидат на пост прем’єр-міністра Юрій Єхануров отримав підтримку Партії регіонів. У одному з положень пакту йшлося про «неприпустимість політичних репресій проти опозиції», що фактично означало амністію для організаторів підтасовування на президентських виборах. Цей пакт по суті знаменував розпад «помаранчевої» коаліції всього через дев’ять місяців після її приходу до влади й повернення Януковича у велику політику. Довіра українського народу до Ющенка знову похитнулася в січні, коли його команда підписала газовий контракт із Росією, за яким усі поставки газу в Україну почали здійснюватися холдингом «РосУкрЕнерго».
Ослаблений невдачею на виборах, Ющенко проте міг вільно вибирати між «помаранчевою» більшістю з євроатлантичними амбіціями та більшістю з проросійським навісом для електоральної бази Януковича й більш доброзичливо налаштованим щодо лідерів українського бізнесу. Для того, щоб відтворена «помаранчева» коаліція була ефективною, маючи більшість лише у 54 відсотка місць у парламенті, Ющенку та його партії доведеться з повагою поставитися до думки «помаранчевих» виборців і зробити необхідні поступки Тимошенко для створення згуртованої команди.
Такій коаліції довелося б долати розбіжності, що виникли за час прем’єрства Тимошенко, яка очолила кампанію за перегляд підсумків приватизації. Відправивши її у відставку, Ющенко намагався уладнати наслідки цієї кампанії, призначивши уряд Єханурова. Перше місце, здобуте на виборах партією Януковича, та внутрішні розбіжності можуть призвести до створення альянсу Янукович—Ющенко, який отримав би не менше 59% місць. Це потребувало б перегляду конфліктуючих між собою пріоритетів щодо інтеграції з Заходом та розширення зв’язків із Росією й Сходом, за яке ратував під час своєї виборчої кампанії Янукович.
Також це могло б призвести до того, що влада опиниться в руках людини, яка трохи більше року тому благала тогочасного президента Кучму розігнати протестуючих у Києві й затвердити підтасовані результати голосування, які мали дати їй президентське крісло. Чи не сприймають бажане за дійсне ті, хто вважає, що Янукович і його Партія регіонів відкрили нову сторінку в своїй історії, виступаючи сьогодні за велику прозорість і порядність уряду?
4 квітня український парламент ухвалив рішення про скасування депутатського імунітету з депутатів органів місцевого самоврядування. Найменшу підтримку цей захід отримав з боку партії Януковича, лише один представник якої проголосував за неї. Третій варіант формування уряду — це велика коаліція трьох провідних партій, що отримала б абсолютну більшість (88 відсотків) місць у парламенті. Це був би найгірший із можливих сценаріїв: передусім, Україні потрібна сильна опозиція.
Велика коаліція стала б неміцним альянсом і відкрила б широкі можливості для корупції: три партії могли б таємно домовлятися про розподіл економічних дивідендів влади між підтримуючими їх економічними силами.
Питання про те, хто очолить опозицію, не менш важливе, ніж те, хто стане прем’єр-міністром. Тимошенко довела свою здатність бути опозиціонером напередодні помаранчевої революції й після розпуску свого уряду. Янукович також продемонстрував уміння бути лідером опозиції, що лише посилить його нещодавній успіх на виборах — але після президентських виборів важко повірити в те, що він прихильник демократії. Який би вибір не зробив Ющенко, він має поважати думку українського народу, висловлену ним на виборах, й керувати країною так, щоб відновити довіру виборців.
