Євронемезіда в особі Девіда Кемерона

На відміну від деяких членів Консервативної партії Великобританії, прем’єр-міністр Девід Кемерон раніше не справляв враження людини, одержимої протистоянням з Європою. Він не виявляв особливого ентузіазму щодо Європейського Союзу, але здавався значно менш одержимим його передбачуваними несправедливостями за багатьох інших торі.

Ці погляди на позицію Кемерона зараз складно підтримувати. Його промова про Європу, над якою він довго працював, хай і містила ідеї, які багато хто міг би розділити, але також посіяла насіння для затяжних і гострих дискусій — і не лише у Великобританії. Консерватори в Палаті общин (і не тільки) хочуть бути впевненими, що їхній лідер розділяє неприязнь до процесу європейської інтеграції в цілому. Вони не забули і не пробачили його «зради», коли він відмовився провести референдум щодо Лісабонського договору, підписаного його попередником. Його виступ допоміг додати необхідної впевненості.

Партія, звичайно, поставила перед Кемероном важке завдання, від нього вимагали конкретної заяви щодо його європейської політики. Крім того, Кемерон мав знайти відповідні слова. Йому потрібно було заспокоїти торі й місцевих критиків і водночас уникнути економічного і політичного хаосу, який міг бути викликаний оголошенням про майбутній референдум, за результатами якого Великобританія могла вийти з ЄС. Час, який він узяв на обмірковування своєї промови, свідчить про те, наскільки складно було згладити гострі кути в цьому питанні.

По суті, як стало зрозуміло після промови Кемерона, його підхід до вирішення цієї проблеми — отримати короткостроковий перепочинок від критиків, але потенційно ускладнити вирішення своїх проблем (і Британії в цілому) в довгостроковій перспективі — не новий. І до цього було ясно, що Кемерон хотів відкласти будь-яку можливість референдуму на якнайдовший можливий термін. Припущення про те, що він захоче переглянути умови членства Великобританії в ЄС, також відомі з його попередніх виступів та інтерв’ю.

Тепер цю позицію було висловлено прямо і безкомпромісно. Потреба в далекосяжних змінах в структурі і функціонуванні ЄС, включаючи репатріацію повноважень до Британії, є новим ключовим демаршем у ці важкі для Європи часи.

Кемерон неодноразово заявляв, що він хотів би уникнути референдуму щодо рішення про подальше членство в ЄС на поточних умовах. Уже зараз дехто стверджує, що в його європейській політиці можна відзначити посилання до Гарольда Вільсона, іншого відомого «перемовника про зміну умов» членства Великобританії в тодішньому Європейському співтоваристві, коли на референдумі більшість проголосувала за Європу.

Стосунки Великобританії з європейською інтеграцією вибудовувалися складно, незалежно від того, яка партія перебувала при владі (Вільсон, як-не-як, був прем’єр-міністром від Лейбористської партії). Це було неминуче із самого початку, через глибокі й непримиренні розбіжності Великобританії майже з усіма іншими державами-членами ЄС із фундаментальних питань об’єднання суверенітету.

По суті, з британської точки зору, вільна конфедерація урядів в торговельній співпраці — це та Європа, якої потребує Сполучене Королівство. Але Великобританія вступила до Європейського співтовариства, а не лише до зони вільної торгівлі, чого Кемерон зараз, мабуть, і хоче.

Проте прихований євроскептицизм у британській політиці ніколи не зникав і був очевидний у промові Кемерона. Навіть верховенство європейського права в певних галузях було прийнято Великобританією неохоче, набагато пізніше за більшість інших країн-учасниць. Дійсно, у своїй промові Кемерон не зміг утриматися від того, щоб не дозволити собі кілька висловлювань на адресу Європейського суду.

Великобританія зробила великий позитивний внесок у розвиток Європи, особливо щодо єдиного ринку. Але не буде перебільшенням зауважити, що країна ще жодного разу не втратила можливості розпочати війну на виснаження проти європейських наднаціональних проектів, виступаючи проти будь-якого істотного збільшення компетенцій або функцій ЄС. Враховуючи, що ця позиція відображає ставлення британського співтовариства до ЄС, це не дивно. Але водночас це завдає незручностей останнім державам-членам, особливо тим, які, як, наприклад, Німеччина, розуміють переваги країни, що рішуче виступає за вільну торгівлю і висловлює глибоку прихильність верховенству закону ЄС.

Тривалий період нових переговорів, які запропонував Кемерон, передбачає великі витрати для обох сторін. По-перше, вони створюють глибоку і тривалу невизначеність в той час, коли криза єврозони вже поставила під сумнів «здоров’я» ЄС у довгостроковій перспективі, якщо не сам факт його існування.

Крім того, стратегія Кемерона, здається, навряд чи призведе до результату, який кого-небудь задовольнить. І якщо передбачається, що це будуть перемовини, які відбуватимуться в контексті ширших дискусій щодо договору, цього може не статися в осяжному майбутньому. Голова Європейської ради Герман ван Ромпей, і не лище він, здається, сумнівається в необхідності створення нового договору, для ухвалення якого була б необхідна одностайна підтримка всіх держав-членів — деякі з них рішуче налаштовані проти. Звичайно, Кемерон відкрито визнав це у своїй промові, отож новий договір про укладення «нових угод» з Великобританією, можливо, доведеться обговорювати з усіма державами-членами окремо.

Деякі пункти цих переговорів, мабуть, стануть причиною репатріації повноважень, що потребуватиме згоди всіх членів ЄС і створить умови, за яких виявиться, що нові переговори Кемерона юридично і політично невизначені. Багато європейських політиків вважатимуть репатріацію компетенцій держав-членів украй деструктивним прецедентом, а відтак рішуче проти цього заперечуватимуть.

Зрештою, є велика вірогідність того, що будь-яка спроба укладення «нової угоди», включаючи репатріацію компетенцій, ще більше загострить питання про членство Великобританії в ЄС, ніж якби простий референдум «про членство в ЄС/вихід із ЄС» було проведено прямо зараз. Загалом, так і не вселивши ні в кого впевненості (включаючи євроскептиків торі), Кемерон своєю позицією ознаменує нову еру напруженості й невизначеності між Великобританією та її європейськими партнерами.

Проект Синдикат для «Дня»

Пітер САЗЕРЛЕНД — колишній єврокомісар і генеральний директор СОТ