Заклик до консолідації

Офіційний кінець окупації Іраку Америкою й передача суверенітету іракському уряду дає Європі шанс відіграти серйозну роль у визначенні майбутнього цієї життєлюбної нації. Європейський Союз має вийти з «тилу» і перейти до дії як для забезпечення гарантій того, що перехідний уряд проведе вибори та створить життєздатну іракську державу, так і для збереження своїх власних європейських інтересів і цінностей у регіоні.

Цілковитий провал адміністрації Буша щодо іракської політики відкрив Європі двері для того, щоб вона запропонувала серйозне альтернативне бачення іракського майбутнього. Але що повинні запропонувати європейські противники війни, пересвідчившись у тому, що справдилися їхні найгірші побоювання? Звісно, це спокуса для Європи: нічого не пропонувати або нічого не робити, а просто чекати, коли іракська криза змете Джона Керрі у Білий дім, а Джорджа Буша — назад у Техас. Але невдача Америки — та Іраку — перешкоджає європейським інтересам. Політика «чим гірше, тим краще» просто не прийнятна: вона відбиває цинізм, за прийняття якого справедливо критикують американську адміністрацію.

ЄС має представити свою власну політичну пропозицію в контексті суперечки, яка зараз розгорілася всередині ООН, і він має викласти умови, які довелося б прийняти Сполученим Штатам, якщо вони справді хочуть знайти вихід із кризи й гарантувати активну європейську участь. Для цього необхідно, щоб пропозиція Європи була зрозумілою та її вітали всі. У цьому питанні тільки спільна позиція Європи, включаючи Велику Британію, має всі шанси на те, щоб вплинути на адміністрацію Буша.

Ті, хто вважає, що «превентивна» війна є гіршим з усіляких медичних засобів, мають довести, що завжди є альтернатива, заснована на принципах і регіональних варіантах, яка привела їх до того, щоб виступити проти воєнного втручання в Іраку. Це втручання є прикладом провалу дипломатичної теорії «пораненого звіра», згідно з якою Сполучені Штати можуть робити все, що їм заманеться, після терористичних нападів 2001 року, і при цьому мета виправдовуватиме засоби. Безглузде втручання в Іраку і знущання над ув’язненими в Гуантанамо, Іраку й Афганістані слідують за логікою цієї теорії.

Але політика, що грунтується на зарозумілості, не може створити умов, які підтримують розбудову демократії в Іраку або ефективно борються з тероризмом. Відносно обох політик ефективність — це синонім законності, яка таким чином є істотною умовою успіху. Це було так само вірно вчора, як і сьогодні. Розв’язання іракської кризи та успішна консолідація демократичної системи означає, що неоконсервативне бачення нав’язаної демократії зазнало поразки.

Європа не може знову залишитися пасивною перед проблемою, яка має таке велике значення для міжнародного порядку, особливо по сусідству з нею. Водночас Європа не може брати участь у політиці без визначення правильних політичних умов. Якщо ЄС прийме просту косметичну зміну в політиці Сполучених Штатів, йому не просто не вдасться зробити свій внесок у розв’язання кризи, а його дії та імідж будуть також заплямовані антиамериканізмом, який переважає в регіоні.

Перша умова для європейської участі та єдина гарантія внутрішньої законності полягає в тому, що новий перехідний іракський уряд має бути незалежним у політичному плані від очолюваної Сполученими Штатами коаліції. Тільки це забезпечить підтримку основних іракських політичних сил. Але це також найважча вимога, бо означає прийняття керівництва поміркованих ісламістських партій і порозуміння між останніми, курдськими партіями та світськими націоналістами.

Щойно буде досягнуто внутрішньої законності, міжнародну законність можна буде встановити з прийняттям ООН дійсно чільної ролі в управлінні всіма аспектами міжнародної підтримки в Іраку (політичний, економічний і безпековий). ООН може почати брати на себе цю роль з організації міжнародної конференції для Іраку, в якій взяли б участь арабські країни.

Не може бути жодної багатозначної реконструкції або відповідних умов для проведення виборів без зміцнення безпеки (Європа вже витрачає 200 мільйонів євро за рік на реконструкцію). Сполучені Штати повинні залишатися залученими у військовому плані, хоча зараз це і є проблемою, це також має стати істотною частиною рішення. Але безпека, по суті, не може залишатися в руках коаліції. Сполучені Штати повинні, зрештою, прийняти рішення щодо Іраку в стилі Східного Тімору.

Що це означає? Спочатку Австралія забезпечила безпеку в Східному Тіморі після визнання його незалежності від Індонезії, а пізніше визнала, що вона має продовжувати відігравати основну роль, але в рамках ООН і під контролем ООН. Можливо, Європа могла б встановити сильну присутність в Іраку, в тому числі військову присутність, у разі, якщо цього потребуватиме майбутній демократично обраний іракський уряд.

Нарешті, як неодноразово викладалося з початку війни, не може бути жодного успіху в Іраку без сильної ізраїльсько-палестинської мирної ініціативи. Європейський план щодо Іраку має закликати міжнародне втручання до дотримання Женевських угод за допомогою процесу, подібного до Дейтонських угод, які поклали край Боснійській війні.

Ще маємо побачити, чи можна під час виборів закликати адміністрацію Буша до голосу розуму і переконати її в тому, що лише політика, подібна до тієї, яку я позначив, дає шанс на стабілізацію Іраку. Якщо адміністрація Буша не змінить курс, тоді тим більше це причина для американців змінити свого президента.

Альваро де ВАСКОНСЕЛОС — директор Португальського інституту стратегічних і міжнародних справ