Жирна риска по-українськи
П’ятнадцять років тому перший некомуністичний уряд Польщі прем’єр-міністра Тадеуша Мазовецького підвів жирну риску під минулим комуністичної номенклатури.
Тоді в Польщі більша частина політиків, які вийшли з середовища «Солідарності», схвально сприйняла таке рішення прем’єр-міністра Мазовецького, хоч і були критичні зауваження з боку найдалекоглядніших політиків «правиці». Результат такої політики, нібито заснованої на етиці християнській, не примусив себе довго чекати.
Комуністична номенклатура швидко оговталася від переляку й завдяки своїй клановій організації через кілька років знову захопила найважливіші важелі функціонування польської держави, що трансформувалася в капіталізм. Банківська система та основні пости в економіці виявилися знову в руках неокомуністів. Цьому процесу повернення комуністів уже під рожевими, а не червоними знаменами передував так званий «круглий стіл» переговорів між лідерами «Солідарності» та лідерами Польської об’єднаної робочої партії, на якому було підписано компромісний варіант домовленості «Ваш президент і наш прем’єр».
Активним учасником «круглого столу» з боку комуністів був майбутній польський президент (1995 р.), а тоді молодий функціонер партапарату Олександр Квасневський. Широкій польській громадськості досі не відомі всі пункти домовленості між тогочасною комноменклатурою й опозицією. На думку деяких польських політологів, особлива активність президента Польщі Квасневського під час «помаранчевої» революції в Києві була спричинена бажанням зберегти зникаючу владу Леоніда Кучми. Своєю думкою на цю тему ділиться журналіст і політолог варшавського щоденного видання «Nasz Dziennik» Кшиштоф Варецькі в статті «Жирна риска по-українськи», надрукованій 9 грудня 2004 року.
«Ще у суботу в присутності багатотисячних своїх прихильників Віктор Ющенко запевняв, що опозиція ніколи не погодиться, щоб перед повторенням другого туру виборів 26 грудня парламент обмежив повноваження майбутнього президента на користь уряду та Верховної Ради. Ющенко пояснював тоді, що не настав ще час, щоб після інтриг президента Кучми майбутній президент відмовився від своїх повноважень і був лише символом представництва держави. Лідер опозиції визнав, що спочатку треба позбутися режиму Кучми на всіх рівнях влади, а потім говорити про політичну реформу. «Вони чудово розуміють, що їхній кандидат не виграє в президентських виборах й останньою соломинкою порятунку для них є проект конституційної реформи», — проголошував Ющенко перед багатотисячною аудиторією своїх прихильників. І слід визнати, що ця позиція була логічна та гарантувала очищення української політики й економіки.
Водночас голосування в парламенті 8 грудня показало, що все сталося навпаки стосовно до того, що раніше стверджував Ющенко.
Що ж усе-таки трапилося, що лідер опозиції майже діаметрально змінив свою позицію? Адже поступки з боку Кучми є символічними порівняно з поступками фаворита виборчої кампанії Віктора Ющенка, які вельми обмежують компетенції Президента України. Безперечним є те, що в цій ситуації Ющенко навіть якщо і буде президентом, але не буде в змозі позбутися минулого Кучми на всіх рівнях влади. Парламентське голосування 8 грудня перекреслює основну реформу держави та побудови громадянського суспільства, зате гарантує безкарність старим структурам влади. Посилення влади парламенту в такій ситуації призведе до того, що всі спроби очищення політичного життя загрузнуть у парламентських суперечках. У цій практиці ми можемо спостерігати варіант «жирної риски».
Результати парламентського голосування показують, що місцеві «еліти», які підтримують міжнародні «медіатори», поділилися владою за спиною народу, пропонуючи йому фасадну демократію, що принесе людям лише ілюзію того, що щось від них залежить. Поспішна «демобілізація» опозиційних демонстрантів повинна лише допомогти консервації нового устрою раніше, ніж люди зрозуміють, що ж насправді сталося.
Учасник українського «круглого столу» президент Квасневський із самого початку пропонував, щоб конфліктуючі сторони розпочали переговори, читай — поділилися б владою. І насправді так і сталося. Не дивує задоволення президента Квасневського, якого він не приховував після рішення українського парламенту. Хоча укладений «компроміс» гарантує Україні занурення на багато років у моральну деградацію, президент Квасневський визнав, що місія міжнародних «медіаторів» (які представляють Захід і Росію) на Україні «закінчилася успішно». У цій ситуації не дивує його постулат про те, щоб закордонні політики не втручалися у виборчу кампанію повторного другого туру виборів. Цей нібито дуже правильний постулат одночасно відображає сьогоднішню ситуацію на Україні, де немає вже розділення на «нашого» прозахідного Ющенка та «чужого» проросійського Януковича. Навіщо втручатися, якщо незалежно від того, хто виграє, й так виграє «наш». Бо на українському «круглому столі» виграв пов’язаний із колишніми радянським спецслужбами старий режим, що гарантує собі збереження раніше «придбаної» власності та безкарність. Виграє також улюбленець Заходу — Ющенко, який погодився на це і придбав нарешті ліцензію на легальну політику. Виграли також Захід і Росія, які, погоджуючись на моральну та, швидше за все, економічну декомпозицію України — країни, яка з погляду економічного потенціалу могла бути державою, рівною Росії, — отримають над цією державою та цим потенціалом повний контроль. Як звичайно, в такій ситуації програли головним чином ті, хто майже три тижні мерзнув на вулицях українських міст, вимагаючи лише справедливості та гідного ставлення до себе.
Але чи могло бути інакше, якщо серед архітекторів українського «круглого столу» були ті самі люди, які аналогічне рішення запропонували п’ятнадцять років тому в Польщі, — з катастрофічними для нас наслідками? І найжахливіше те, що ці люди виступали від імені Польщі. Не треба дивуватися, якщо за кілька або декілька десятків років українці висунуть нам рахунок за отруйні плоди українського «круглого столу». (Кшиштоф Варецькі)
