«13 небилиць...»

Галерея   Parsuna запросить  киян  у світ дитячих фантазій і казкових персонажів. Тут звичайне взуття, одяг, книжки, меблі, домашнє начиння на картинах художника Володимира Тарасенка перестають бути самі собою. Черевики стають машинами, книжкова шафа — міською ратушею, вішалки — деревами, торшери — вуличними ліхтарями, швацька машина — аркою з воротами.

Якщо дивишся на картини художника, то спливають асоціації з літературними творами: носовський Незнайка, бредберівський Дрю Еріксон... На більшості полотен В.    Тарасенко  поетизує домівку, побут і обивателя.  Герой художника  фантазер і конформіст. Такий  садівник з полотна «Садівник, що ловить поглядом комаху» (2012). Він виліз на свою яблуню-стілець, обійняв палку-хапалку, яка теж плодоносить, і дивиться впритул на бабку. Але та не відлітає. Докірливі погляди не лякають метеликів і мух, що рояться.

Один з ключових елементів на картинах Володимира Тарасенка — сходи в піднебіння. Вони ефемерні, як мрії. Тому і політ на комасі («Ривок», 2012), замість голови в якої ліхтар, а замість черевця будинок в три вікна і гаманець, набитий доларами, такий зворушливий. Видно, що на ній далеко не відлетиш. Але ж можна й помріяти.

Поряд з такими мрійниками особливо затишно живеться казковим гномам Олени Ступи.

АВТОРСЬКА ЛЯЛЬКА ОЛЕНИ СТУПИ

На одній з виставок був собі капловухий, кирпоносий, такий, що облизується, з ямкою на підборідді. Він сидів на ложці, що лежала поверх відкритої банки з вишневим компотом. Великий палець лівої ноги переможно стирчав із крихітної дірявої шерстяної шкарпеточки. Лівий черевик-гачок, прив’язаний до імпровізованої вудки, був опущений в банку. Здавалося, варто лише відвернутися, маленький хитрун таки зловить свою вишеньку і втече... Але він все сидів і сидів у передчутті багатого улову. А самі вишеньки були такі апетитні, що відвідувачі навіть сперечалися: справжні вони чи ні.

ВОЛОДИМИР ТАРАСЕНКО. НИТКИ НЕВИДИМІ — НИТКИ ВИДИМІ

Нині в «Парсуні» таких пустотливих гномиків, створених Оленою Ступою, зібралася дюжина. Авторка називає їх добувайками, що свідомо перебралися ближче до людини з лісів і полів, пристосувалися жити в нехитрих лабіринтах коридорів і кімнат. З одного боку, ці веселі, добрі гномики гармонізують простір і стосунки, а з другого — дозволяють собі різні пустощі. Можуть стягнути мідний казанок, зменшити його до розмірів шапки і гордо красуватися в ньому по буфету або з’їсти ваш сніданок, або перетворити молочник на ванну. Та ще один перед одним хизуватимуться своїми витівками. Крихітні дорослі, які так і не виросли, продовжують дарувати почуття дива і щастя  оточуючим. Дивлячись на них, згадуєш, що теж родом з дитинства, повертаєшся в казку.

Виставку «13 небилиць...» можна відвідати  до 31 травня.