25 миттєвостей «Актора»

Чверть сторіччя для творчого колективу — це, погодьтеся, вже солідна дата. Київський театр «Актор» вирізняється тим, що в його афіші представлено цікаві та різноманітні п’єси, а «мотором і серцем» є Валентин Шестопалов (художній керівник колективу, режисер і актор). У його колективі колеги з київських театрів можуть поекспериментувати, виступити в незвичайному для себе амплуа або просто відчути себе в творчому тонусі, коли в рідних «пенатах» у них настала пауза. Театрали люблять «Актор» за теплу атмосферу, за камерність і щирість, за можливість співпереживати, залучаючись до співтворчості, коли певні флюїди йдуть зі сцени до глядацької зали. Ювілей — це можливість пригадати, як «Актор» робив свої перші кроки, погортати плакати, афіші, розглянути світлини, а ще — помріяти про майбутнє. Адже якщо кафе-театру, яким він починав свій шлях, удалося пройти чиновницькі перепони та вибитися у відомий колектив, зайнявши свою нішу на театральній мапі Києва, то це говорить про те, що Валентин Шестопалов веде свій «корабель» правильним курсом, а попереду в нас, глядачів, захоплююча спільна мандрівка, яку дарує кожна вистава.

— Ми — перший театр у нашій столиці, який відкрився в досить непростий період, — 1987 рік (кінець радянської влади), — згадує Шестопалов. — Нам 3 квітня виповнилося 25 років, і ми вирішили неформально підійти до ювілею. Гостей попередили про те, що запрошуємо разом повеселитися, а тому не потрібно готувати урочистих промов: приходьте і порадійте з нами, посмійтеся від душі, скуштуйте головну «страву» програми — капусник. В основу ювілейної програми ми поклали сюжет вистави «Цариця ночі» (ця п’єса Миколи Коляди була в нашому репертуарі). Його головний герой вирощує кактуси, а в нас на вечері квіти-вистави, які народилися в «Акторі». А прологом будуть приблизно такі слова: «Я дуже хочу, щоб у мене був театр: у моїй хрущовці, в підвалі — невеликий, щоб там була музика і щоб актори грали, грали, грали...», але якщо у фіналі в Коляди герой із гіркотою говорив, що в нього не буде театру, то в нас він не просто є, а вже ювіляр!

Я переконаний, що для драматичного театру дуже важливо, щоб була добра п’єса. Коли в ній є оригінальний сюжет, прописано характери героїв, думка й гумор, тоді вже 90 відсотків успіху у вас у кишені. Усі наші вистави тривалий час на сцені й завжди йдуть з переповненими залами. Можна сказати, що кожна вистава театру «Актор» перевірена часом (граємо понад 10 років), а «Лавка» — візитівка і талісман — іде вже 25 років! Саме нею ми дебютували 3 квітня 1987 року. До речі, перші чотири сезони ми виступали в кав’ярні, починали грати о пів на десяту вечора. Потім отримали приміщення в кінотеатрі ім. Чапаєва, котре стало рідним домом для «акторівців». Я хочу подякувати всім своїм партнерам, які поєднували кар’єру в рідних театрах і виступали у нас.

— Якщо погортати сторінки вашого життєпису, то слід пригадати, що вашим першим режисером був Роман Віктюк, а чому ви його не запрошуєте поставити у своєму театрі?

— Мабуть, так зірки розташувалися. Я вдячний долі, що на зорі нашої юності ми з Віктюком зустрілися. Це був 1958 рік — навіть страшно називати такі цифри! Роман Григорович у той час викладав у драмгуртку у Львівському будинку піонерів і працював актором у ТЮГу. За десять років спільної роботи я у Віктюка зіграв вісім головних ролей, а далі ми пішли кожен своїм шляхом. Він — у режисуру, я ж пройшов акторські університети (вчився в Києві в студії при Театрі ім. І. Франка, ДІТМі — в Москві, потім працював у Львові та Києві — в Театрі поезії, Театрі російської драми ім. Лесі Українки, де служу паралельно з театром «Актор»). У цілому десять років (1958 — 1968) співтворчості з Віктюком згадую з теплотою. Сьогодні критики позиціонують Романа як епатажного постановника, а я пам’ятаю його цікаві акторські роботи та перші режисерські експерименти. Він постійно в пошуку, й це приваблює.

— Перші чотири сезони театр «Актор» існував як театр-кав’ярня, заповнивши таким чином певну нішу, бо на той час в Києві чогось подібного не було. Нині багато творчих людей займаються бізнесом. Чи не думали ви на базі вашого театру відкрити ресторан чи кав’ярню?

— У 1980-х я відчував гострий брак драматичного театру і ролей, при тому, що був зайнятий у репертуарі Російської драми, але все ж таки чогось мені бракувало. Тому почав думати, що ж можна зробити ще? Адже актор — залежна професія. Якщо режисер тебе не бачить у ролі, то ти її й не отримаєш. І ось у такий період я знайшов п’єсу Олександра Гельмана «Лавка». Це — історія про двох немолодих інтелігентних людей, які зустрілися в парку, а лавка «перевертає» їхнє життя. Це смішна й гірка історія про те, як герої пройшли шлях від взаємної брехні до взаємної щирості. Дізнавшись одне про одного все без прикрас, вони переймуться взаємним співчуттям, стануть близькими людьми, можливо, найближчими на цьому світі... За 25 років «Лавку» я зіграв близько 500 разів, і завжди вистава проходила з аншлагами. Я пригадую захоплюючий процес народження вистави, репетиції, але коли звернувся до Будинку актора, то дістав відмову (на початку п’єси герой — неохайний і напідпитку — залицяється до героїні, а саме тоді розгортається антиалкогольна компанія). Стали ми з Тетяною Родіоновою (директор театру «Актор») шукати приміщення, де могли б грати виставу. Одного дня проїжджаю повз кав’ярню «Теремок», а там — ні душі. Зайшов. У асортименті соки, газована вода та морозиво. Запитав: «До якого району кав’ярня належить?». Виявилось, що до Шевченківського. Ми пішли в тодішній райком партії, й третій секретар ризикнув, дозволивши нам пограти в кав’ярні. Нам пощастило, що вітри перебудови вже подули, — і так ми дебютували в «Теремку». Першими глядачами було все партійне начальство й тодішні київські урядовці. Вистава їм сподобалась, а потім три дні поспіль ми грали «Лавку». Ця перша вистава заклала цеглинку в майбутній будинок театру «Актор»... Я вважаю, що період кав’ярня-театр ми пройшли, а щоб займатися бізнесом, потрібно мати талант, але, на жаль, комерційної жилки я в собі не відчуваю. Слава Богу, що сьогодні ми маємо стабільне приміщення, в якому понад 15 років працюємо.

— Яким ви бачите майбутнє театру «Актор»?

— Для мене театр «Актор» — це спосіб самоствердження, реалізація сокровенних творчих мрій. Ми відкриті для всіх колег столиці, хто хоче працювати, не боїться експериментувати. Я радий, що на нашій сцені виступають: Галина Стефанова, Ольга Когут, Лідія Яремчук, Алла та Олег Масленникови, Наталя Кудрявцева, Лариса Руснак, Віктор Алдошин та інші, й ювілей «Актора» — це наше спільне свято.