Аліса ФРЕЙНДЛІХ: «Вічна туга пов'язана з булгаковською Маргаритою»

8 грудня Алісі Брунівні Фрейндліх виповнюється 65 років.

— Алісо Брунівно, що ви відчуваєте, виходячи на сцену?

— Колосальну відповідальність. Причому, що більший інтерес глядача до мене, то вища відповідальність виправдати цей інтерес. А іноді це навіть паралізує.

— Актори в більшості своїй народ гонористий, але в одному з інтерв'ю ви сказали, що 16 років вам не давали грати головних ролей у кіно...

— Я дуже багато пробувалася за своє життя в кіно. Як правило, перемагала своїх конкурентів і... не проходила. Знову приїжджала в павільйони, знову проходила проби і знову отримувала відмови. Адже пробуватися — не означає зніматися. Часто режисери виносили вердикт — «нефотогенічна».

— А як же фільм «Службовий роман», котрий, як колись зізнався Ельдар Рязанов, не можна було зняти без вашої в ньому участі?..

— Напевно, треба було одержати Держпремію, щоб такий режисер, як Рязанов, захотів мене знімати у своїй картині. Окрилений успіхом «Іронії долі», він захотів зняти ще один добрий фільм про кохання. Тим більше, що вже існувала і відповідна п'єса «Товариші по службі», написана Рязановим і Брагінським ще 1970 року. Рязанов надiслав мені в Ленінград п'єсу з пропозицією «руки та серця», тобто з проханням зіграти в його новому фільмі головну роль без усяких проб. І я погодилася.

— А що кінематограф вам пропонує сьогодні?

— Після картини Юрія Соломіна «Полювання» мені нічого не пропонували. Принаймні, нічого хорошого...

— У сімейному житті ви були лідером?

— Не сказала б, що я лідирувала. Принаймні, що стосується першого шлюбу з Ігорем Владимировим, то ми робили одну справу і були страшенно поглинуті нею. Але у нього настала пора творчого топтання на місці і не кращий час режисерського життя, а не ставити нових робіт неможливо для актора — ця зупинка означає творчу смерть.

— А другий шлюб з актором Театру імені Ленради Юрієм Соловйовим...

— Мій другий чоловік був талановитим актором-самоучкою. Оскільки він нічого не закінчував, то у нього була маса проблем, хоча він дуже обдарована людина. І та обставина, що у мене завжди все було гаразд, а у нього завжди не в порядку, дуже діяла на наші стосунки. Коли ми зрозуміли, що стресів більше, аніж спроможний витримати організм, ми дуже дружно розійшлися...

— Чи відчуваєте ви необхідність у нагороді глядацького залу за свою гру?

— Чимало акторів вважають показником хорошої гри оплески. Для мене ж важлива тиша. Якщо глядач замовкне разом зі мною в одну мить, і ця тиша стоятиме стільки, скільки я захочу, — ось тоді я розумію, що володію залом. Для мене тиша — найдорогоцінніша реакція глядачів.

— У вас є роль, про яку ви мрієте все життя?

— Моя вічна туга за роллю, котра не відбулася, пов'язана з булгаковською Маргаритою, яку в минулі часи грати було не можна. Зараз уже можна, але я не можу її зіграти через вік. Я можу без кінця читати роман «Майстер і Маргарита», і ніколи не насичуюся ним. Це містика якась.

— Що ви хотіли б прибрати у стосунках між людьми?

— Швидше за все, я почала б iз того, що прибрала заздрість. Бо вона породжує дуже багато вад: злодій буває від заздрості, зрадник — від заздрості, брехун — від заздрості, боягуз — від заздрості. Зрештою, революція — від заздрості. Це ключова людська вада, яка породжує дуже багато інших людських вад.

— Ви почуваєтеся щасливою людиною?

— Щастя — це ж субстанція скороминуча, тому безупинного щастя не буває. Наприклад, я щаслива, що у мене є дочка Варвара — мій єдиний клубочок прив'язаностi, в якому зосереджено все моє життя, мої внуки. Знаєте, в минулі часи були незвільнені парторги, а я незвільнена мама й бабуся. А от у особистому житті я, на жаль, нещаслива. Я не хочу сказати, що у мене зовсім не було щастя, були, звісно, і щасливі роки. Але все, зрештою, розбивалося об мою зайнятість.

— Ви самостійна жінка?

— Безумовно. А чоловіки, як відомо, не приймають жінку, яка відстоює свою самостійність. Цей дисонанс, який виникає в сім'ї, неминуче руйнує її.

— Одна велика людина радила полюбити спочатку себе, а потім вже інших. У вас це вийшло?

— Так, це був ще Ісус Христос. Я до себе ставлюся неоднозначно, іноді я себе ненавиджу, і це дає мені імпульс щось перетворити в собі. Адже це теж робиться з любові до себе.