Alter ego

Сьогодні в умовах перманентного зростання летальних випадків, які настали в результаті захворювання на каліфорнійський грип і внаслідок гострих респіраторних захворювань, можна дати попередню критичну оцінку діям української влади. До цих роздумів підштовхує не лише масова істерія, яка розгорнулася довкола цієї теми і торкнулася кожного українця, а й необхідність усвідомлення для кожного з нас, чи подальше існування політичної еліти в її такому вигляді є доцільною.

Безумовно, в першу чергу слід відзначити абсолютну неадекватну реакцію української влади на проблему грипу на території України. Тут необхідно звернути увагу на те, що перші ознаки можливої епідемії з’явилися задовго до її появи в нашій країні. Логічно постає запитання: чому не було вжито принаймні найбільш нагальних заходів протидії та попередження цього захворювання, починаючи з елементарного — інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення — і закінчуючи суто медичними кроками, як от вакцинація населення? Для цього існує ціла низка установ, які фінансуються з державного бюджету за рахунок платників податків... Водночас пригадується одне із положень Конституції України, яке стверджує, що здоров’я людини визнається найвищою соціальною цінністю. Видається, що подальші коментарі тут зайві. Очевидно, що навіть така вакцинація, про яку йдеться вище, отримала б спротив серед населення, оскільки відразу виникають конкретні асоціації з суттєвими прорахунками під час щеплення, що призвело нещодавно до низки смертей. Незважаючи на те, що це є частиною іншої великої проблеми — системи охорони здоров’я в Україні в цілому, це зауваження є цілком дотичним до даного питання.

Крім того, особисто я абсолютно не сприймаю той факт, що влада виявилася нездатною забезпечити у повному обсязі мінімальний набір для населення, як от марля, респіраторні маски тощо. Виявляється, що для цього необхідно було звертатися до міжнародного співтовариства! Якщо вже такі засоби є настільки недосяжними для нашої влади, то усі сподівання на систему охорони здоров’я в Україні є не більше ніж мильною бульбашкою.

По-перше, завжди готовність будь-якої держави надати своєчасно такі засоби у повному обсязі вимірювалася кількістю врятованих життів. Утім в наших реаліях складається таке враження, що політика, медицина і життя в цілому — це свого роду експеримент, де виживає найсильніший. Такий собі природній відбір по-українськи, незрозумілий, дикий і чужий сторонньому оку. Чи має моральне право після цього влада марити вищими соціальними стандартами життя, євроатлантичною інтеграцією тощо?! Питання риторичне. Очевидно, що благополуччя і добробут людини починається із здоров’я...

По-друге, незрозумілими залишаються підходи, які використовуються у подоланні проблеми грипу. А точніше — їхня відсутність. Про грип більше дискутують ПОЛІТИКИ з картинки телеекранів, різноманітних політичних телешоу тощо — і важко збагнути, чому в тіні залишаються вітчизняні професійні лікарі та іноземні фахівці. З іншого боку, якщо згадати те, що пандемія грипу накладається на проведення президентських виборів, то відразу все стає на свої місця. Після цього можна сміливо додати до всіх існуючих епітетів негативного забарвлення, які характеризують українську політику, цинічність та брутальність. Цілком очевидним є те, що ефективність будь-якої політики вимірюється не кількістю засідань, прийнятих рішень, а конкретними справами, результати котрих доходять до кожного громадянина.

Але ж народ заслуговує саме на таку владу, яку собі сам обирає. Або ж пригадується прислів’я: яблуко від яблуні... Виходить, що ми по суті нічим не відрізняємося від політиків. Спекуляції, які вирують довкола проблеми грипу, виходять не лише від представників влади (політична вигода, піар, президентська кампанія), але й від пересічних обивателів. Загальновідомо, що зріле християнське суспільство вирізняється взаємодопомогою, підтримкою, розумінням як в критичних ситуаціях, так і у повсякденному житті. Проте часто, а особливо в Україні, все виходить так, що між теорією і практикою існує дуже серйозний розрив. Принаймні, чомусь захмарні ціни на медикаменти, цитрусові, часник (інші позиції цього ряду кожен може самостійно продовжити) відчули на собі багато українців. Фактично йдеться про те, що ми невимушено відштовхуємо будь-які етичні принципи, легко культивуємо аморальність, що відкриває шлях до ще більш ганебних вчинків.

Весь діапазон проблем, які рельєфно проглядаються під час пандемії грипу, не вичерпується розглянутими питаннями. З-поміж іншого можна виокремити відсутність здорового діалогу між населенням і політиками, надмірну заполітизованість життя в Україні, гостру потребу в кардинальній зміні політичних еліт.

Але ж було б помилково робити прив’язку усіх цих проблем лише до існуючої ситуації. Достатньо, принаймні, повернутися подумки у вчорашній день і зрозуміти, що саме таким і є наше життя. Наша байдужість, аморфність породжує подібних нам політиків, створює конформізм, нагадує ходіння по колу без шансів на будь-який рух уперед... Досить гнітюче відчуття, коли замислюєшся, що саме такою ми передамо Україну наступним поколінням; коли важко відшукати відповідь на запитання про твою місію, з якою ти з’явився у цей світ; коли проект «Україна» нагадує розбите дзеркало, яке ми топчемо своїми ж ногами. Quo vadis?