Арт-підпілля Донецька

Деякі з них дуже впізнанні. Так, стіна колишнього кінотеатру «Комсомолець» на центральній вулиці міста була прикрашена зображенням «міністра самооборони ДНР» Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який має намір пустити собі кулю в скроню, а нижче — заклик «Just do it!» («Просто зроби це!»). Біля Донецького обласного Палацу одруження, де нещодавно одружувалися боєць «Моторолла» й Олена «Прекрасна» — «перша пара, зареєстрована в ДНР»,  з’явилася фігура молодят, де наречений змальований як напівлюдина-напівчорт. Так само в місті бачили Шарікова з гранатометом, Смерть-Новоросію, злобливого клоуна з автоматом та інших персонажів.

Розміщення таких сатиричних об’єктів у місті в цей час — чималий героїзм. Адже якщо креативників упіймають, їм загрожує, як мінімум, риття окопів, хоча, ймовірніше, тривале перебування в катівнях. Щоб дізнатися, як це створювати прилюдну сатиру на озброєних представників ДНР, «День» поспілкувався з одним із творців культурного підпілля Донецька на умовах анонімності.

— Як давно існує арт-група?

— Арт-група з’явилася як відповідь на те, що відбувається в місті. Наша реакція могла виявитися лише у формі стріт-арту, як найбільш наочного виду образотворчого мистецтва. До цього жодних графіті, вуличних інсталяцій у нашому творчому досвіді не було.

— Чому вирішили називати себе «Мурзилки»?

— Назва групи, як це зазвичай буває, взята за натхненням. Хоча той факт, що відомому дитячому журналу цього року виповнилося 90 років, немовби прозоро натякає, що ми теж не діти.

— Чому обрали саме такі матеріали і такий формат?

— Звичайне зображення на стінах за допомогою балонів із фарбою, трафаретів тощо займає надто багато часу. Тому був обраний варіант з окремими фігурами з фанери, які можна розмістити буквально за декілька секунд. Потім — робота фотографів, які, напевно, ризикують більше, ніж інші.

— Яка з ваших робіт найбільш запам’ятовується?

— Вдалою роботою ми вважаємо Стрєлкова, який стріляється. Одним із улюблених персонажів був образ Смерті, розміщений напроти торговельного центру «Континент». У нього була навіть аудиторія — адже зазвичай їх дуже швидко зривають. «Злостивого клоуна» прибрали протягом півгодини.

— Як донеччани реагують на таку творчість?

— Не завжди вдається поспостерігати за реакцією людей і жодного разу поки не бачили процес зняття самих фігур. Цікаво, що з ними роблять, скоріше за все, відвозять з собою, тому що розташовані поруч сміттєві контейнери були порожні. Перший Шаріков порадував числом прихильників — перехожі із задоволенням фотографувалися поруч. Інший Шаріков був розташований далеко від автодоріг, але в людному місці — на кінцевій трамвайних маршрутів. Знаємо, що провисів там, як мінімум, два дні, але зараз можливості перевірити немає.

— Як обираєте образи для своїх робіт?

— Образи для натхнення, які так і просяться, щоб їх втілили,  — довкола нас. Багато і щодня. У нас сила-силенна замальовок, задумів, ескізів. Правда, ускладнюється ситуація відсутністю можливості набувати потрібних матеріалів — як фінансово, так і з огляду деякого дефіциту їх у спорожнілому Донецьку. У нас є вже персонажі, які вийдуть на вулицю в мирний час. Наприклад, «Всюдисущий» — образ, який пісяє по кутах. Або укомплектовані бабусями лавки — для створення чисельності мирного населення — хоча, можливо, це актуально саме зараз.

— Багато хто з творчих людей завжди підкреслюють, що творчість поза політикою. Ви ж у даній ситуації виявляєте свою громадянську позицію.

— Будь-яка творчість у політиці, як правило, одноденна, і не особливо запам’ятовується шанувальникам. Але вона необхідна, як і робота журналіста друкованих та інтернет-видань, телебачення. Наші традиційні художні роботи, звичайно, більш камерні й тематично зовсім інші. Але стріт-арт досить захопливий, на нього «підсаджуєшся».

— Як себе відчуваєте в такій ситуації, коли центрів культури, особливо неформальних, у місті не залишилося? Чи буває страшно, зокрема, під час розміщення об’єктів? Що мотивує продовжувати це робити?

— Кожного разу розміщення таких об’єктів викликає дуже нехороше почуття страху. Не просто викид адреналіну для екстремалів — це реальний страх. Ми зараз перебуваємо зовсім не на правовій території, тому в разі піймання нам загрожує далеко не штраф. У фільмі «Вихід через сувенірну лавку» хуліганська вилазка Бенксі в «Диснейленд» піднесена як героїчний вчинок. Для нас уже, мабуть, це було б просто розвагою. Під час першої акції машину зупинив ДНРівський патруль, а в багажнику лежав один із персонажів. Слава Богу, що все обійшлося!

А мотивацією може бути лише одне — небажання сидіти склавши руки і мовчати, дивлячись на те, як твоє місто перетворюється на пустелю й осередок страху.

Узагалі вся ця стресова для міста ситуація повинна стати хорошим каталізатором для сплеску та зростання культурного життя надалі.

— Ваші роботи можна назвати локальними іронічними щепленнями від сепаратизму. За умови закінчення бойових дій на території України, які масштабні «щеплення від сепаратизму» можна робити (культурні акції, освітні проекти тощо)? Що допоможе, на ваш погляд?

— Щеплення від сепаратизму не допоможуть — треба робити щеплення від дурості. І це вже завдання всіх освітніх і культурних установ.

ФОТО НАДАНІ АРТ-ГРУПОЮ «МУРЗИЛКИ»