Асиметрія

Події

Наприкінці 2002-го року «ВВ» розродилися новим альбомом. Для найславетнішої української рок-команди поява нового матеріалу студійної якості автоматично перетворюється на подію. Так і було. Жива презентація альбому «Файно» відгуркотіла в Палаці спорту, а пізніше — у січні і лютому 2003-го «ВВ» під прапором «Файно» відбомбили кілька концертів, а Олег Скрипка роздав неймовірну кількість інтерв'ю. З усього було видно, що «ВВ» остаточно закріпилися на позиції «етно-рок», а той же Олег Скрипка вперше озвучив свої наміри продюсувати фольк-ансамбль «Божичі», а ближче до літа провести великий фольк-фестиваль під назвою «Країна Мрій», де зберуться адепти чистої автентики та рок- фолькові формації. Невдовзі свій перший живий альбом (записано в колишньому Жовтневому палаці під час сольного концерту) презентувала Марія Бурмака . До диску включили також і кілька відеотреків з концерту, аби можна було не лише оцінити якість звуку, а й побачити — хоч і фрагментарно — той знаковий для співачки концерт під назвою «Міа». Всеукраїнський тур Бумаки відбувся восени, охопив десять великих міст України і наочно засвідчив здатність Марії збирати аншлаги у великих залах на Сході і на Заході країни. Вельми нетривіальна подія початку весни — серія концертів «Мертвого півня» з Віктором Морозовим на чолі, під назвою «Афродізіяки». Ветеран української естради, лідер колись відомих «Арніки» і Театру «Не журись!» Віктор Морозов познаходив призабуті хіти 70-х, написав ще з півдесятка нових пісень, «Півні» усе це загорнули в рок-н-рольну обгортку і усе разом як «Афродізіяки» представили публіці у київських та львівських клубах, куди просто важко було пробитися. Згодом з'явився однойменний диск, який, до речі, ідеально передає атмосферу тих концертів.

Всеукраїнським туром номер один можна назвати промотур «Океану Ельзи» з нагоди виходу «Суперсиметрії». Альбому передував CD-сингл, туру — два відеокліпи і потужна їхня ротація. Як внаслідок — повні зали Палаців спорту в містах-мільйонниках і шалена швидкість продажу нового альбому. На середину 2003 року вже було ясно, що «Океан» б'є рекорди на ринку аудіопродукції. Цікаво, що «Лавіні Music», яка видала диск, вдалося випередити аудіопіратів, з чим їх можна привітати.

А от Віктор Павлик привітав своїх прихильників з приводу 20-ти річчя творчої діяльності зі сцени Палацу «Україна». Це був перший сольний концерт Павлика на головній сцені країни у супроводі оркестру солістів «Радіобенду». Тоді ж співак видав свій «The best» — п'ятнадцятий за рахунком альбом, паралельно вийшов альбом кращих пісень його першої групи «Анна-Марія» (серія «Українська колекція»). Пізніше — восени — Віктор разом з музикантами і балетом відвідає Сполучені Штати — також з ювілейним туром. Тим часом з'ясувалася доля нового диску Ірини Білик «Країна». У 2002-му польська версія альбому з'явилася на ринку Польщі, а лише в середині 2003-го вийшов, нарешті, україномовний варіант «Країни». Але було видно, що Агенція «Нова» не доклала спеціальних зусиль стосовно його розкрутки, певно основні зусилля воно спрямувало на підйом іншого хедлайнера — Вєрки Сердючки, яка раптом стала поп- співачкою і в цьому амплуа принесла колосальний прибуток. З ім'ям Ірини Білик була пов'язана нова робота «Скрябіна» — альбом «Натура». Спільно заспівана пісня «Мовчати» швидко стала хітом і «витягнула» увесь альбом Кузьми і компанії. «Скрябін» виїхав у свій «Натура-Тур» у зміненому складі без двох колишніх фронтменів — Ростіка і Шури Гєри.

Тієї ж весни усіх здивували «Сіро-зелені». Своє десятиліття «Грін-Грей» відзначив концертом у… Опері разом з симфонічним оркестром. І хоча усе це виглядало як фарс, їм вдалося наробити галасу — слідом за «Океаном Ельзи», які у 2002-му також симфонізувалися на сцені Палацу «Україна». Навесні ж стартував новий проект Руслани під назвою «Дикі танці». Стартував прем'єрою кінокліпа на пісню «Знаю я» та низкою концертів за участю автентичних музикантів. Пізніше цей гуцульський проект Руслани набув великого розгону завдяки виходу альбому «Дикі танці». Саме цей диск стане відправною точкою для українського шоу-бізу зразка 2003 року. Але про це пізніше.

Літо 2003-го було періодом реінкарнації старих фестивалів та появою нових імпрез. Впевнено повернувся до життя «Тарас Бульба» — рок-фест у містечку Дубно, слідами якого було видано відео-фільм та МС-збірку груп-музикантів. Розпочав свою діяльність альтернативний фест «Рейвах» — дітище Зоряна Безкоровайного з Тернополя. Мета «Рейваху» — видання мультимедійних дисків з відеорядом, фотогалереєю та аудіотреками від учасників фесту. Відродився колись знаменитий львівський фестиваль «Альтернатива» , хедлайнерами якого стали колишні його учасники — київські групи «Кому вниз» і «Вій». У червні в Полтаві відбувся «Мазепа-фест» — справжній форум найкращих українських рок- формацій «Плач Єремії», «Гайдамаки», «Сад», «Кому вниз», «Вася Club». А вже восени в Києві відгриміла «Рок-екзистенція» — найавторитетніший наш рок-фест, який щороку виводить на сцену кращі молоді групи.

Не давали про себе забути «Танок на Майдані Конго» і «Тартак» . Разом (як і в 2002-му) лідери нашого хіп-хопу презентували нові роботи — альбоми «Реформація» і «Система нервів». Презентували, як і годиться, аншлаговим сейшеном у «Промзоні» за участю багатьох гостьових музикантів — переважно тих, хто брав участь у записах «Системи нервів». Сашко Положинський, лідер «Тартаку», запросив тоді на кожну пісню когось із своїх друзів-музикантів. Усі вони залишили яскравий слід на тій платівці. Цікаво, що там є кар/вер-версія пісні «Ні, я не ту кохав» дуету «Світязь» , який ніби ніякого стосунку до хіп-хопу не має. Але справжнім хітом «Системи…» стала пісня «Понад хмарами», виконана спільно з призабутою, на жаль, Катею Chilly та візуалізована в однойменному відеокліпі. Однією з найяскравіших подій 2003 року став сольний концерт «Плачу Єремії» під назвою «Світло і Сповідь» у Палаці «Україна». Тарас Чубай , струнний ансамбль та «Піккардійська терція» представили велику пісенну сюїту на вірші батька Тараса Григорія Чубая — одного з нйкращих поетів- шістдесятників. Це було шоу неймовірно талановитої спілки музикантів, відзначене досконалим смаком і духовним наповненням. Ось вона — повноцінна альтернатива попсовій порожнечі і кітчу! Браво, Тарасе!

Не менш важливою подією стала презентація книги народної артистки України Ніни Матвієнко «Виорю нивку широкую». У книгу, окрім автобіографічної прози, увійшло понад 200 народних пісень, що їх усе життя збирала співачка, пісень, які практично були невідомі широкому загалу людей. Енциклопедією класичної естради можна вважати серіал із тринадцяти дисків Юрія Рибчинського ,який охопив тридцятирічний етап творчості поета-пісняра і зафіксував найбільші шлягери вже далеких 70 — 80-х.

Восени відбулося ще два знаменні презентаційні концерти: дві кращі вокальні формації країни «Man Saund» і «Піккардійська терція» наживу представили свої останні роботи. «Man Sound» порадували одразу двома дисками, а «Терція» видала свій перший «The best» під назвою «Антологія». Обидва колективи мають цілий оберемок міжнародних відзнак і перемог на престижних європейських фестивалях вокального мистецтва, а от їхні концерти у себе на батьківщині, на жаль, проходять рідко.

Нарешті, під завісу, вийшла друком анонсована ще у жовтні книга «100 альбомів з України. Вибрана дискографія» . Це — перший досвід у галузі української дискографії. В книзі детально змальовуються усі перипетії створення тих чи інших альбомів, надаються біографічні дані авторів, виконавців і груп. Книга охоплює чотири напрямки: фольк, естрада, поп і рок. Сто кращих дисків вибиралися з-понад 700 позицій.

Одна з найважливіших подій 2003-го — заснування Української музичної премії, аналога всесвітньо відомого «Греммі». Читайте про це докладніше в наступному матеріалі.

Розчарування

І все ж таки реалії вітчизняного шоу-бізу ми бачимо не крізь рожеві окуляри, а очима електронних медіа, які, як і раніше, займали надто мляву космополітичну позицію стосовно сучасної української культури. Ані в FM ефірах, ані на наших блакитних екранах нашої пісні не побільшало. Найбільше розчарування року — репертуарна політика усіх так званих національних телеканалів, не кажучи вже про «ефемки». Шкода, що зникла чудова програма Михайла Бриниха «Остання барикада», шкода, що загальновідомі свята проходять під акомпанемент московської попси, шкода, що політика Національного комітету телебачення і радіомовлення залишається бесхребетною і безвідповідальною. Шкода, що Тарас Петриненко на своє 50-річчя не дав нічого, окрім збірки кращого в «Українській колекції». Шкода, що Ірина Білик так і не розкрутивши свій чудовий альбом «Країна», почала записувати російськомовний диск. Шкода, що замість чудового співака на ім'я Нічлава ми отримали недоумкуватого бороданя Андрона (канал М-1). Шкода, що класний спільний проект «Кобзи» і групи «ТНМК» загальмувався, єдиний виданий CD-сингл свідчив про потужну потенцію цього несподіваного альянсу. Також не з'явився анонсований новий альбом Росави, на який чекали восени, не з'явилися нові роботи «Кому вниз» і Каті Chilly (також анонсовані). Прикро за гучний провал Олександра Пономарьова на конкурсі «Євробачення». От якби він вийшов з тією ж «Червоною рутою», або з якимось із власних хітів… Відверто розчарував мюзикл «Екватор», добре розрекламований, але музично малоспроможний. Не кращий вигляд мав і традиційний естрадний фестиваль «Шлягер року», витриманий чомусь виключно в ретротональності, ніби шлягерів в іншій стилістиці не існувало. Шкода, що замість чогось мистецьковартісного Україну на сценах СНД презентує Вєрка Сердючка а-ля поп-стар, недолуге створіння талановитого артиста Андрія Данилка. Шкода, що блискучий менеджер і ректор в одній особі надалі бавиться в Гранд-шоу замість того, щоб подбати про культуру. Подібних прикладів псевдокультури і кітчу можемо ще назбирати на кілька сторінок, але усе це насправді є темою для іншої розмови, а точніше — дослідження щодо тотального падіння рівня культури в масах і в мистецькому середовищі.

Прорив року

Цей розділ можна було б назвати «Відкриття року» або «Нові імена». Втім, дійові особи сучасної музичної дійсності, про яких йтиметься нижче, мали на старті такий заряд енергії і бажання пробитися до слухача, що увесь цей бурхливий процес самоствердження на сцені інакше як «прорив» не назвеш. Втретє пробився (схоже, що надовго) до свого слухача Юрко Здоренко на чолі веселої трійці з назвою «Борщ». Перед тим він фігурував в класичному складі «ВВ». Далі, після виходу з «ВВ», він створив яскраву команду «ЯЯЯ», яка протрималась недовгий час. І ось третє втілення здійснено: спроба його друзів — басиста «ВВ» Олександра Піпи і барабанщика групи «ТНМК» Вітольда Корженка. «Борщ» сьогодні — жорстка і дотепна постпанкова турбомашина, яка генерує шалений і істинний рок-н-рольний драйв. Хлопці за рік зіграли всього півтора десятка концертів, але й того вистачило, аби завоювати прихильників скрізь, де вони виступали. Інший «вискочка» — Василь Гонтарський, лідер пречудової групи «Вася Сlub», підкорює своєю безпосередністю, гумором та стьобом усіх, хто хоча б раз його почув. Неймовірна суміш стилів у музиці Васі зовсім не заважає, навпаки — тішить втомлене від одноманітності вухо слухача. Альбом «Хіпан» — дебютник «Вася Club» багато хто порівнює з кращими роботами «Братів Гадюкіних» і — небезпідставно.

Варто було івано-франківській «Перкалабі» засвітитися в столиці на трьох-чотирьох акціях, як моментально усі загомоніли про появу феноменальної до божевілля капели, яка в невідомий спосіб поєднує растаманські «прибамбаси» з колоритним етносом гуцулів та вічнозеленим рок-н-ролом. Прорив «Перкалаби» був блискавичним, а відтак її чекають з нетерпінням. І будьте певні — аншлаги гарантовані. Якщо в «Перкалаби» елементи стилю реггей були лише барвою, то харківський дует «5'nizza» («П'ятниця») у складі: Андрій Запорожець (вокал) і Сергій Бабкін (гітара) зробили реггей наріжним каменем. Їхня цілковита природність та емоційність вкупі з тим, що підросло покоління, незнайоме із культурою реггей, дали фантастичний результат. За якихось два роки «П'ятниця» перетворилась на справді культову одиницю, що збирає аншлаги в усіх столицях СНД. У 2003-му з'явився їхній перший альбом, який розлетівся миттєво. До речі: Андрій Запорожець пов'язаний ще з одним нетривіальним харківським складом «Lюк», який грає модний ейсід-джаз-рок. Напередодні реггей-експансії «П'ятниці» група «Lюк» також презентувала свій перший — і дуже якісний диск «Туристична Зона». Цікаво, що музиканти обох команд тісно пов'язані з молодіжними харківськими театрами — «Арабесками» і «Театр 19», для яких створюють цілком самодостатні саундтреки. А от справжніми послами сучасної української культури за кордоном були «Гайдамаки» і «Mad Heads». Протягом літа і осені «Гайдамаки» об'їздили найкрупніші фестивалі просто неба в Польщі, Чехії, Німеччині й Естонії, де виступали з повноцінними концертами як хедлайнери. «Mad Heads» тим часом намотали 10 тисяч кілометражу країнами центральної Європи, граючи пісні із свого першого україномовного альбому «Контакт». В принципі, «проривів-2003» могло б бути більше, якби кілька дуже перспективних груп змогли реалізувати свій потенціал. З великим вмістом достовірності можемо прогнозувати «прориви-2004», учасниками якого стануть «Нумер 482», «Димна суміш», «Фактично самі», «ДАТ» і оновлена Катя Chilly.