Автори коміксів стали більш серйозними
18 січня мене конфіденційно повідомив один знайомий художник, що у Французькому культурному центрі (ФКЦ на Горького, 104) буде відкрито виставку двох авторів коміксів iз Бельгії. І самі, мовляв, бельгійці особисто будуть присутні.
Опинившись увечері у Французькому центрі, я одразу втупився в хвіст величезної черги, що сягала сходів. Зверху долинала полум’яна промова французькою мовою. Переклад було, практично, не чутно. Протовпитися вперед здавалося неможливим. Довелося почекати закінчення промови, а вже потім штурмувати вершини сходів.
Народ поступово розсіювався, знайомлячись iз творами. Найбільш повному контакту з мистецтвом сприяло шампанське у пластмасових чарочках. Особливе пожвавлення воно викликало у представників київської мистецької богеми.
Гарний був дядечко в бежевій кофті, зігнутий як знак запитання. З якою хіттю завмирав над новою порцією розставлених на таці чарочок! Застигав, як студент на іспитах перед каре з квитків. Пристрасно облизував губи: яка ж посудина виявиться щасливою? Визначившись iз келишком, він швидко кидався до картин, допивав по дорозі вміст посуду і так само стрімко повертався за новою порцією. Справжній знавець живопису!
Поговоримо тепер про нього. Картини зовсім не нагадували комікси, оскільки сюжетно не були пов’язані між собою. На всіх були зображені міські краєвиди. В основному хмарочоси, пронизані сонячним світлом. Малюнки були наповнені повітрям, світлом і відчуттям висоти. Характерна «бетменська» серія.
На трьох полотнах такі собі «ікари» мали намір стрибати з великої висоти. Костюми цих хоробрих «ікарів» були схожі. Відрізнялися тільки конструкції крил.
Зображено бетменів в момент роздумів: стрибати — не стрибати? Особливо зворушував один, який стояв на підвіконні. Поряд задумливо влаштувався кіт. Далеко внизу білів крихітний квадратик простору. Складалося враження, що бетмен спочатку кота туди зштовхне. Щоб розвідати: як воно літати в цьому місці. А потім вже сам...
Намилувавшись творами, мені захотілося уздріти авторів. Але я не тільки не міг їх знайти, але навіть просто дізнатися прізвищ творців. Став розпитувати тих, хто володіє рідною мовою. Чотири п’ятих публіки не знали, кого це вони цілісіньку годину уважно вивчають. Іноземних підданих я не міг спитати — бракувало «поліглотства».
Раптом я звернув увагу на якогось чоловіка з перекладачкою, на яких було спрямовано телекамеру. Я відбив перекладачку у тимчасове володіння.
Вона пояснила, що автори, представлені на виставці, являють собою бельгійський дует: це художник, Франсуа Скойтен (низенький, iз гарною чуприною) і письменник Бенуа Петеєрс (довгий, в окулярах). Проте виставлені тут роботи — не комікси, а така собі серія під назвою «Невідомі міста». Комікси вони не насмілилися виставляти.
Перекладачка вибачилася й сказала, що наші іноземні гості зібралися кудись зникнути, і вона змушена попрощатися.
Трохи ще помилувавшись сонячними конструкціями на полотнах, мені захотілося дізнатися, яке враження справили вони на того самого представника української богеми, який полюбляє міцні напої. Але він вже кудись завіявся. Шампанське закінчилося.
Тим же, хто байдужий до цього напою, але хоче побачити «Невідомі міста», можуть безкоштовно здійснити це своє бажання у Французькому культурному центрі протягом місяця.
