Без компромісів

У рамках проекту «Мистецька мапа України», що передбачає ознайомлення з художніми центрами, школами та унікальними творчими особистостями, Музей сучасного образотворчого мистецтва України представив живопис, графіку, рисунок та аплікацію Карла Звіринського (1923—1997 рр.).

На відкритті експозиції «Моя дорога до мистецтва» виступила донька майстра Христина Звіринська-Чабан, яка разом із сином Юрієм привезла до Києва 50 творів із родинної колекції.

— Нині представлено творчість Карла Звіринського в ретроспективі з використанням різних технік, починаючи з перших рисунків-начерків («Розмова», «Прядіння», серія «Мама», «Автопортрет» — 1942—1944 рр.), реалістичних олійних полотен («Копиці в полі», «У Карпатах», «Перелаз» — 1946—1952 рр.) до концептуального мистецтва кінця 1950-х — середини 1960-х: аплікація («Абстракція», «Аплікація», «Дерева»), живопис («Синій натюрморт», «Дрібниці. Шепіт»), із використанням природних матеріалів («Рельєф ІІІ), графіка («Ліс», «Птах» — лінорит; «Постать» — монотипія), екслібрис на афіші виставки», — підкреслила Христина ЗВІРИНСЬКА-ЧАБАН.

Щирими спогадами про митця, чуйного й уважного до молодих людей учителя поділилися Наталя Дяченко-Забашта і Галина Дигас.

Доля Карла Звіринського велична й водночас драматична. Творче становлення й діяльність митця припали на часи, коли сміливі пошуки формотворення в європейському мистецтві, позначені неповторними рисами творчої індивідуальності, переслідували, а тодішні чиновники оцінювали роботи майстра «як вияви буржуазного націоналізму і поширення формалістичних пошуків у мистецтві». Як особистість і патріот Звіринський не сприймав настанови тоталітарної влади і за це був покараний...

Сьогодні його творчість є визнаною в європейському і світовому контексті розвитку образотворчого мистецтва, а до 1992 року була забороненою в Україні!

Це нагадує добу українського відродження 1920—1930-х, коли плеяда видатних митців на чолі з Михайлом Бойчуком самовіддано працювала над створенням національного стилю в монументальному мистецтві. Одні з них були знищені, а на других було накладено тавро «формалістів» і «націоналістів», що на довгі роки вилучало їх із культурного процесу. Карло Звіринський ще в 1950-х роках звернувся до концептуального мистецтва, сміливо обстоював своє естетичне кредо. Нині його спадщина поза часом, простором і стилем ще чекає дослідників і має підстави увійти до світового мистецького контексту.

Ранні серії творів митця («Рельєфи», 1957—1962; «Дорога», 1962; «Сплетіння», 1962—1975; «Потойбічне», 1965) заявляють про відхід Звіринського від впливу реалізму й початок абстрактних пошуків у живопису, аплікації, кольоровому рельєфі з паперу, дерева на полотні. Художник шукає і знаходить власну кольорову гаму («мене завжди тягнуло до кольору»), визначається з темами, які хвилюють його найбільше. Вони сягають загальнолюдського масштабу — життя і смерть, земне й потойбічне, вічне протиборство світла й пітьми як сутність життя всесвіту. Маестро повертається до цієї проблематики упродовж творчого життя («Дрібниці», 1966—1994; «Епітафія», 1961—1994; «Берег», 1990; «Сутінки», «Срібло і мідь», 1995).

«Я ніколи не займався чисто формальними пошуками. У кожну роботу вкладаю якусь ідею, підтекст, задум. А в глядача хочу викликати певні асоціації з дійсністю. Те, що я робив, можна було б окреслити як спробу іти з духом часу», — так визначав митець власне розуміння творчості.

Автор вживав у своїх композиціях різноманітні матеріали природи, які творили гру світлотіні, контрастність форм, фактурність на тлі умовного живопису. Усе це розширювало сприйняття поверхні твору, емоційного впливу на глядача.

Значну частину доробку Карла Звіринського становить сакральний живопис — розписи церков Львова — Переображення Господнього та Успіння Пресвятої Богородиці (40 ікон) — із дотриманням іконографічних схем та технології письма, а також стінописи в церквах навколо Львова. Певний час він керував школою іконопису ім. Св. Луки при монастирі ордену студитів. «Усе моє малярство — то молитва. У ньому я намагався виразити свій подив перед величним творенням Бога. Все, що я малював, було інспіровано цим почуттям. І то — щиро», — казав художник.

Важко уявити постать Звіринського-митця без педагогічної праці, яку він розпочав після закінчення інституту 1953 року, спочатку на «Вечірніх зустрічах із молоддю», згодом — в училищі прикладного і декоративного мистецтва та у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. «Здавалося мені, що я повинен усе зробити, щоб допомогти студентам зберегти їхню природну обдарованість і рівночасно розвинути в них людську гідність, громадянське усвідомлення. Я хотів, щоб вони знали, хто вони, що повинні робити і куди йти», — так визначав свою місію як педагога Звіринський.