Без паніки: закон не працює і не буде

Закон України «Про видавничу справу» було розроблено ще наприкінці 2011 року і прийнято у першому читанні. Нині ж він, поданий до другого читання, містить низку уточнень, зокрема про те, що «у видавничій справі мова використовується згідно зі статтею 10 Конституції України, законодавства України про мови та інших законодавчих актів України». У чинному нині законі йдеться лише про ст. 10 Конституції та Закон України «Про мови в Україні».

Також документ пропонує відмовитися від норм чинного законодавства, за якими держава зобов’язана сприяти перекладу іноземної художньої та наукової літератури українською мовою, пише видання «Український тиждень». В проекті залишають норму про обов’язок держави сприяти розвитку українського книговидання, але в той самий час чинну норму про підтримку російськомовного книговидання «з урахуванням імпорту друкованої продукції» замінено нормою про «випуск видань мовами національних меншин України (у тому числі російською)».

Крім того, у документі пропонують замінити термін «національне книговидання» на «вітчизняне книговидання» та відмовитися від зобов’язання держави підтримувати й розвивати видавничо-поліграфічну індустрію та мережу книгорозповсюдження.

Водночас законопроект передбачає створення «центрального органу виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах», що формується урядом. Цей орган вноситиме суб’єктів видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, що має стати необхідною умовою для здійснення видавничої діяльності.

КОМЕНТАР

Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів:

— Я хочу сказати, що цей закон взагалі не потрібний. Ще 1997 року, коли була перша редакція закону, від імені асоціації книговидавців і розповсюджувачів я його відправив в одну дуже відому британську юридичну компанію для аналізу. Вони були здивовані і сказали, що жодна з європейських країн такого закону не має, але це їм не заважає мати і розвивати видавничу справу. Незважаючи на всі наші протести, цей закон був прийнятий, але так і не працював з того часу. І не буде працювати зараз. Бо виписані в ньому механізми, по суті, нічого не дають — це закон загальної дії. А позаяк держава сьогодні не має важелів впливу на ринок, то цей закон — суто формальний. Я би не звертав на нього уваги взагалі.

Якщо в законі не буде прописано, що держава опікується українським книговиданням — що це змінить? Вона і так не опікується. У Франції, скажімо, немає закону про видавничу справу і немає формальних зобов’язань уряду піклуватися про книжку і все, що з нею пов’язано. Але у Франції є книжки, читачі, Інститут книги... Тобто це все відбувається залежно від розуміння владою, що таке книжка і культура, а не буквою закону. Сьогодні половина законів, які приймаються цією владою — не працюють. Не тому, що вони погано написані, а тому що владі плювати на ці закони і свої зобов’язання.

ЗМІ торкаються питання, що в законі, зокрема, йдеться про мови нацменшин та книжки російською мовою. І за старого закону наклади російськомовних книжок були приблизно такими ж, як і україномовних, хоча їхніх назв було менше. Тут потрібно дивитися не на формальні речі, а на сутність. Сьогодні ситуація така, що цей закон — з правками чи без них — не додасть і не відніме. Більш суттєвим є інше. Вже офіційно заявлено, що уряд збирається переглянути та ліквідувати значну частину існуючих пільг щодо ПДВ та податку на прибуток. І книжка теж входить до цього переліку товарів. Тому на фоні загроз поправки до Закону «Про видавничу справу» є дрібними і несуттєвими, на мій погляд.