Біле пекло

Вони пройдуть у Києві з 24 по 28 червня. До цього нові фільми скандинавських режисерів уже змогли подивитися сінефіли Одеси, Дніпропетровська, Львова, Севастополя, Харкова та інших міст України. Компанія «Артхаус трафік», яка організувала цей невеликий кінофестиваль, продовжує виконувати взяті на себе зобов’язання — постачати нашій публіці некомерційне кіно.

Програму Днів скандинавського кіно відкриє картина Дагура Каррі «Ной — Біла ворона», яку на спеціальному прес-показі вже змогли подивитися столичні журналісти. Фільм ісландського режисера в чомусь символічний для Скандинавії — засипаного снігом холодного краю, царства Діда Мороза та Снігової Королеви, яким ми його собі уявляємо. Здається, що Дагур Каррі, який народився в Парижі (в дитинстві він переїхав з батьками до Ісландії) і вивчився кіношному ремеслу в Голландії, дивиться на свою батьківщину очима чужака. Принаймні, відсутність сонця і тепла, безперервний сніг і мороз, який холодить кров у жилах, повинні б стати природним середовищем мешкання для аборигенів, які в безживних засніжених просторах своєї батьківщини навіть знаходять красу. Режисер та герой фільму Ной, лаконічно і глибоко виконаний молодим актором Томасом Лемаркізом, нічого природного для людини в такому середовищі не знаходять. Їхнє сприйняття пейзажів, клімату та умов життя в маленькому ісландському містечку швидше схожі на ставлення до зими людини південної крові. Перші кадри фільму, які фіксують увагу на снігопаді та засніжених горах, нагадали мені висловлювання про зиму одного індійського садху (святого), який наприкінці життя відвідав Захід. «Біле пекло» — так відреагувала на наші зими людина, яка до сімдесяти років не бачила снігу. Ной, який закинув навчання, необтяжений ніяким соціально корисним заняттям, із цього білого пекла хоче вирватися. Бажання опинитися в країні сонця, в країні розжареного піску, пальм та теплих морів, підігрівається ще й тим, що на день народження бабуся дарує Ною торт, кремова поверхня якого відтворює пейзаж південного екзотичного острова, а також слайд із зображенням аналогічного пейзажу та смуглошкірого аборигена. Картинки, які розглядає герой, стають символом омріяного раю, в якому немає не тільки снігу та холоду, але й необхідності вчитися або працювати. Рай, він на те й рай, щоб насолоджуватися, а не виконувати кимсь визначені обов’язки. Дагур Каррі використав страшні умови життя північного містечка для створення ідеальної моделі пекла, на яке, незалежно від клімату, всяке місце на землі здатне перетворити, передусім, нашу свідомість. Свідомість ізгоя, чужака, який не бажає підкорятися ніяким нормам та законам громадського життя. Критики відзначили, що прекрасному молодому актору Томасу Лемаркізу виявилося під силу «змагатися з класичними ізгоями світового кіно — Джонні Деппом із «Плакси» та Тімоті Боттомсом із «Останнього кіносеансу».

Чужим у сучасному світі виявляється й герой картини «Людина без минулого» фінського режисера Акі Каурісмякі. Як і у своїй картині «Юха», останньому німому фільмі минулого століття, режисер досліджує непрості, як виявляється, не лише для нашої країни, відносини між містом та селом. Простого сільського жителя, який приїхав у Хельсінкі на заробітки, до смерті побили місцеві хулігани. Померши в лікарні, він воскресає для нового життя, щоб отримати від Долі ще один шанс. Ця «епічна драма, … сон самотніх сердець, людей з пустими кишенями, людей, які живуть під небом, належать нашому Богу», — як охарактеризував свою картину та її героїв сам режисер, брала участь у 37 міжнародних кінофестивалях і була нагороджена численними призами.

Відзначено фестивальними призами і фільм Бальтазара Кармакура «101 Рейк’явік», у якому, за зауваженням критика, «набагато більше гумору та дотепності, ніж у 10 голівудських молодіжних комедіях». Двадцатип’ятирічний безробітний Хлайнур, який живе з матір’ю, під час її від’їзду спокушає викладачку танців Лолу. Пристрасна іспанка, яка завагітніла від Хлайнура, як виявилося, була не просто подругою матері, але й її коханкою. Пікантності ситуації додає те, що мати не збирається поступитися сину своєю подругою.

Навколо основного інстинкту розгортається сюжет шведської комедії Юсефа Фареса «Давай, давай», герої якої заробляють чим доведеться, присвячуючи основний час свого життя пошуку життєвих задоволень, на шляху до яких виникає багато часом нездоланних перешкод.

Останнім у програмі Днів скандинавського кіно значиться фільм Петтера Несса «Елінг». Цю, розказану з сумною усмішкою історію про двох душевнохворих, які, вийшовши з психіатричної лікарні, намагаються повернутися до нормального життя, визнано найпопулярнішим норвезьким фільмом за останні 25 років. За його сюжетом, до речі, в Голівуді збираються знімати ремейк.