Богослов’я в образах

Популярність (інакше, на жаль, не скажеш) релігійної тематики в сучасному мистецтві — явище складне і надто неоднозначне і стосовно причин, і стосовно результатів. Серед цих численних звернень (як у буквальному, так і в переносному значенні) графіка молодої художниці Юлії Майстренко стоїть окремо. Її серії і окремі аркуші сприймаються майже як своєрідні праці з богослов’я, які демонструють дивовижну ерудицію та безперервну напружену роботу думки. При цьому художниця свідомо і майже демонстративно уникає будь-якої полемічності (не кажучи вже про політизованість) своїх релігійних офортів.

Уже дуже рання серія «Таємна Вечеря», створена 23-річною студенткою, вражає своєю ємністю і серйозністю, майже суворістю. Про «Агнця», що входить до цієї серії, відомий київський мистецтвознавець Леся Авраменко пише: «І композиція, замкнена в медальйон, і пластичне та образне рішення всього твору нагадують монументальні храмові розписи. У цій роботі тема жертви звучить надзвичайно пронизливо і драматично, особливо коли усвідомлюєш, що агнець, який зіщулився на жертовному блюді в оточенні суворих ликів апостолів, має замість овечих ніг людські стопи і долоні». Але насамперед це стосується диплому Юлії Майстренко, про який — трохи нижче.

Диплом складається з п’яти монументальних графічних аркушів: «Зішестя Святого Духа на апостолів. Христос — Учитель»; «Врата Раю. Христос — Месія»; «Зішестя в Пекло. Христос — Син Людський»; «Чаша Грааля. Христос — Добрий Пастир»; «Всевидяче Око. Христос — Пантократор». Їх гранична символічна насиченість і одночасно — струнка логіка і кристальна ясність спільного задуму нагадують чимось складні і барвисті видіння Хільдегарди Бінгенської — великого німецького містика XII століття.

При цьому архітектоніка, якщо можна так висловитися, цих офортів будується на якомусь одному, виразному і глибоко символічному образі, якому підкорена, більш того — в який ніби «вписана» вся композиція в цілому. Іноді цей символ цілком ясний — це врата («Врата Раю. Христос — Месія») або чаша («Чаша Грааля. Христос — Добрий Пастир»). Іноді ж символ виявляється більш складним — як стікаюче сльозами око в офорті «Всевидяче Око. Христос — Пантократор» — або зовсім незвичайним, як в офорті «Зішестя Святого Духа на апостолів. Христос — Учитель», композиція якого загалом нагадує пісочний годинник.

У цю загальну структуру різноманітно, дуже винахідливо, а часом і просто віртуозно вписано безліч маленьких фрагментів та епізодів — свого роду «клейм», що стосуються проблеми, розроблюваної в офорті. Але «значущість» і навіть важливість кожної з цих деталей не заважає їм утворювати в цілому найбагатше мереживо узорів, які нагадують ті дорогоцінні старовинні вишивки, стібок на яких прирівнювався до перебору чоток.

Саме в цих п’яти офортах визначилася графічна авторська манера Юлії Майстренко. З цього моменту творчість молодої художниці зробилася пізнаваною — і унікальною.

Перша і найважливіша її умова — відсутність пустого простору, що здається Юлії Майстренко, яка вирішила (наважилась) говорити про такі найважливіші речі, просто недозволеною розкішшю. Навіть полегшені частини своїх офортів вона заповнює (заплітає) найскладнішим і символічно значущим орнаментом. Інша умова — існування композиції не тільки в просторі, але і, якщо можна так висловитися, у часі. Релігійні роботи художниці, як це не парадоксально звучить, призначені не для пасивного медитування, а для активного розглядання, більш того — для розшифровки і тільки після цього — для роздуму. Такий же активний і складний колорит картин, який здається часом навіть різкуватим і одночасно, незважаючи на велику кількість кольорів, що традиційно вважаються теплими, — незмінно холодним.

Визначити джерела графічної манери Юлії Майстренко здається простою справою тільки на перший погляд. Алюзії, пов’язані з візантійським та романським мистецтвом, а також мистецтвом Київської Русі, безперечні, однак уже не підлягають вичлененню і навіть, за великим рахунком, — відділенню один від одного, склавши єдиний, цілком органічний художній «сплав».

Цій графічній манері, що безперервно удосконалюється, але загалом залишається незмінною, художниця береже вірність протягом ось уже п’яти років — мабуть, цілком задовольняючись її образними та смисловими можливостями.

Однак передусім в основі графіки Юлії Майстренко — гранично уважне читання першоджерела. Це особливо помітно в її останній (на даний момент) роботі — диптиху про чудеса в Синайській пустелі: манну небесну та перепелів. При цьому манна трактується як благотворна їжа, зібрана поки в старозавітній чаші, але яка вже символічно таїть у собі велике майбутнє. На епізод з манною пошлеться Ісус, називаючи себе «істинним хлібом». «Сокровенна манна» з’явиться і в Апокаліпсисі. Перепели ж залишать про себе іншу пам’ять. У птахів, що з’явилися за «примхою» незадоволених манною «синів Ізраїлевих», у трактуванні Юлії Майстренко не пташині голови. Це дивні, жахливі, зловісні істоти. Вони викличуть мор, і місце їхньої появи буде названо Кіброт-Гаттаава (Домовини примхи) — «бо там поховали примхливий народ».

На закінчення — найважливіші «анкетні дані». Юлія Майстренко народилася у Києві, в 1975 році. У 1986 — 1993 рр. — навчалася в Республіканській художній середній школі ім. Шевченка, в 1994 — 2000 рр. — у Національній Академії образотворчого мистецтва та архітектури (графічний факультет, майстерня вільної графіки професора А. В. Чебикіна), в 2000 році — вступила в асистентуру-стажування НАОМА. Член Спілки художників України з 2000 р. З 2001 р. Юлія Майстренко — викладач Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури.