Чемпіон з боротьби на ім’я Катя
ВІД БАЛЕТУ ДО БОРЦІВСЬКОГО ШОЛОМА
Як це не дивно, але чемпіонка світу з вільної боротьби у дитинстві всерйоз мріяла про балет. Відвідувала балетну студію і навіть спробувала вступити у балетне училище. Але там відбирали тонесеньких і тендітних, тож Каті з її більш міцною статурою довелось відмовитись від мрії про танці на професійній сцені.
А шлях у великий спорт починався з гімнастики: займалася нею з дитсадка. Покинула, уже навчаючись на другому курсі інституту, — просто «переросла», стала для цього виду спорту занадто дорослою. Треба було шукати щось інше. Запропонували спробувати себе у вільній боротьбі, і вона погодилась.
— Мама спочатку була категорично проти, — згадує спортсменка. — Довго мене відмовляла, у нас навіть конфлікти нерідко виникали на цьому грунті. Але коли вона переконалася, що все це всерйоз, сказала: «Якщо вже так, то хочу бачити тебе найкращою».
— І як же почувається жінка у такому традиційно чоловічому виді спорту?
— Чому чоловічому? Ми ж змагаємось не з чоловіками. Вони, звичайно, сильніші й фізично, і технічно. А жінку у боротьбі, якщо чесно, всерйоз не сприймають — переконалася у цьому на власному досвіді. Спочатку у нашому спортклубі до мене та моєї подруги і спаринг-партнера Світлани Саєнко ставились трохи поблажливо, вважаючи наші тренування за примху. Мовляв, хочете боротися? Ну що ж, пограйтеся у боротьбу. Думаю, за час, що ми разом тренуємося, їхнє ставлення все-таки змінилося у кращий бік, намагаємося переконати хлопців, що для нас це так само важливо.
До Каті та Світлани за всю історію їхнього спортивного клубу (а вона налічує близько 20 років) жодна жінка не претендувала на те, щоб всерйоз заявити про себе у вільній боротьбі. Вони — перші. Тренер дівчат, Юрій Голуб, вважає, що витримати їм допомогли сильна воля, бійцівські якості та наполегливість: «Я їм відразу сказав: буде важко. Але Катя, приміром, прийшла у клуб вже досвідченою спортсменкою, знаючи, що таке справжня дисципліна. Вона змусила себе поважати. А це непросто у чоловічому товаристві, де немає місця чисто жіночій схильності до інтриг і бажанню покрасуватися. Поблажок — теж. Погано, звичайно, що немає інших спортсменок, з якими дівчата могли б тренуватися: вони вже занадто вивчили одна одну. З іншого боку є свої плюси у тому, що їм нерідко доводиться працювати у парі з хлопцями: мимоволі виробляється стиль, незручний для жінок. І це теж сприяло досягненню Катею значного результату за досить короткий час».
УСПІХ НА ДВОХ ТРЕТИНАХ КИЛИМА
Зал у спорткомплексі Сумського педуніверситету, де тренується чемпіонка світу, спортсмени обладнали своїми силами. Але він багато у чому не відповідає усім вимогам. Для занять вільною боротьбою потрібно, як мінімум, два стандартні килими. А у сумчан — один, та й той неповний. «Світлана через цей зал уже двічі травмувалася, — розповідає Юрій Голуб. — Наш обласний центр, мабуть, єдиний в Україні, де немає жодного нормально обладнаного приміщення для занять вільною боротьбою. Уже не перший рік ми намагаємось домовитись про зал в обласній ДЮСШ, але питання досі не вирішено. Тепер, після перемоги Каті, покладаємо надію, що справа зрушить нарешті з мертвої точки».
Основний принцип, якого дотримуються у клубі, — шукати додаткові ресурси для самовдосконалення спортсменів у психологічному плані та у самому тренувальному процесі. «Фармакологію» тут не практикують. «У національній збірній нерідко намагаються «проколоти» спортсменів, але ми від цього відмовились цілком і повністю, — пояснює тренер. — Високих результатів можна досягти без застосування будь- яких препаратів, і Катя це довела своїм прикладом».
«А В ПЕРЕРВІ МІЖ ТРЕНУВАННЯМ — ВИШИВАЮ ХРЕСТИКОМ...»
Катя впевнена, що з чоловіком їй пощастило. Він хоч і не спортсмен, проте до неспокійного способу життя своєї дружини ставиться з розумінням: робота є робота. Ігор — програміст. А познайомив їх із Катею спортзал: Ігор ходив туди «качатися», а Катя тоді ще займалася гімнастикою.
— Любите побалувати чоловіка чимось смачненьким?
— Швидше він мене, — зізнається чемпіонка. — Коли я у від’їзді, а це буває часто, йому самому доводиться готувати.
Проте: коли дозволяє час і є настрій, Катя зовсім не проти виявити свої кулінарні здібності. Особливо добре їй вдаються млинці. До солодощів вона взагалі не байдужа, як і більшість жінок. Любить, приміром, шоколад, але дозволити собі може таку розкіш не часто: тренер забороняє. Спортсменці доводиться дотримуватися правил харчування, іноді перед змаганнями зганяти вагу, обмежуючи себе. У Каті вже є сумний досвід: перед весняним чемпіонатом Європи не змогла вчасно скинути зайві 5 кілограмів, відкладала до останнього. Потім три дні перед змаганнями майже не їла, і в результаті просто не вистачило сил боротися...
День у неї чітко регламентований: обов’язково зарядка і пробіжка зранку, тренування по кілька годин двічі на день. А у перерві між ними доволі часто Катя береться за рукоділля. Вишивка хрестиком — її серйозне захоплення, і вишиває чемпіонка, між іншим, настільки майстерно, що її частенько просять зробити річ на замовлення.
«ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ МОЯ ПЕРЕМОГА...»
— Дівчата з Європи ставляться до змагань простіше, ніж ми. Вона виграла — і вона рада. Не виграла — все одно ходить сміється. А у мене так бувало — програла — і ледь не кінець світу...
Катя згадує, як їй не вдалося на чемпіонаті у Греції побороти венесуелку: просто недооцінила суперницю, зосередивши увагу на росіянці, з якою теж перебувала в одній підгрупі і яку вважала небезпечнішою. «Від тренера мені тоді добряче влетіло. Потім він сказав: мусиш налаштуватися на перемогу. Я зібрала усю свою волю, щоб виграти».
Фінальний поєдинок з француженкою Легран став для Каті доленосним. Після основного часу рахунок був рівний — 2:2. Арбітр поставив спортсменок у «хрест», причому суперниця сумчанки була у вигіднішій позиції. Мабуть, боги міфічного Олімпу стали на бік нашої землячки, коли одне надлюдське зусилля вирішувало все. І коли вона зрозуміла, що перемогла, від надміру почуттів розплакалась прямо на килимі...
— Це не тільки моя перемога, — каже чемпіонка, — спасибі нашим тренерам Юрію Голубу і Сергію Лазаренку, всьому борцівському клубу.
Дві золоті медалі і срібний лавровий вінок, привезені з Греції, для сумчанки Каті Бурмистрової — речі, цінність яких вимірюється не у грошових одиницях. Це символ її спортивного тріумфу і, мабуть, найкращий з подарунків, який коли-небудь отримувала до дня народження (20 листопада Каті виповнилось 23 роки). Ще один подарунок піднесли чемпіонці на батьківщині: на знак вшанування її успіху прийнято рішення облдержадміністрації про виділення їй у Сумах двокімнатної квартири.
Сьогодні Катерина Бурмистрова продовжує тренуватися, мріючи завоювати для України олімпійське золото. Тим часом не забуває і про освіту, вважаючи, що тут, як і в спорті, до вершини треба йти поступово, крок за кроком наближаючись до перемоги. Тільки так можна досягти справжнього успіху. І як же їй не повірити?
