Чотири дні, що вразили Одесу

Щороку в Україні більшає фестивалів, конкурсів, лабораторій, майстер-класів, ініційованих та втілюваних «знизу», а не «згори». Самі митці — згідно із класичним висловом про «спасіння потопаючих» — намагаються таким чином надати динаміки й різноманітності доволі передбачуваному й консервативному театральному процесові, встановити нові, «горизонтальні», зв’язки, розімкнути звичні рамки.

Чільне місце в мистецькому житті вже посіли драматургічні конкурси та лабораторії. Настав час заходів, орієнтованих на режисерів.

Нещодавно Київ уже ставав свідком подібних проектів, які відбувалися під патронатом Британської ради в Україні. А днями було представлено суто вітчизняну ініціативу — Першу лабораторію-фестиваль молодої режисури в Одесі, на базі Одеського театру юного глядача. Захід, підтриманий обласною та міською радами, увійшов до офіційної програми святкування Дня міста.

І якщо правильною є теза про «роль особистості в історії», то Одеський фестиваль-лабораторія відбувся завдяки Ірині Авериній (офіційно — у рамках Міжнародного молодіжного театрального проекту «Відчинені двері»), його натхненниці та «енерджайзерові». Повернувшись до рідного міста рік тому, вона зуміла в стислі терміни реалізувати той досвід, який здобула, протягом багатьох років організовуючи подібні заходи по всій Росії, від Санкт-Петербурга до Хабаровська.

Розуміння та підтримка, які ця ідея здобула з боку головного режисера Одеського ТЮГу Світлани Свірко та директора театру Євгена Бубера, стали вирішальними: фестиваль-лабораторію було організовано як «кастинг» режисерів для майбутньої постановки. Чотири запропоновані тексти (інші пропозиції, однак, теж не відкидалися), 57 заявок з України та Росії (рекорд навіть для знаних, традиційних, заходів, не кажучи вже про «дебютний»), добір чотирьох фіналістів (Маргарита Шин із Києва, Дмитро Гусаков із Хмельницького, Галина Зальцман і Євген Балтін із Москви), формування програми майстер-класів — і вперед!

У підсумку чотири з половиною фестивальні дні стали напрочуд насиченими.

Режисери у прискореному темпі репетирували півгодинні ескізи до потенційних вистав, підкріплені усіма без винятку цехами й акторами ТЮГу. Результатом стали не просто «заявки» на майбутні постановки, а практично повноцінні міні-вистави, де виконавці вивчили текст і мізансцени (зазвичай в театрі на це йде значно довший час), світло й звук вмикалися на всю потужність, були навіть створені декорації. Москвичі продемонстрували цілковито відмінне бачення класики — п’єси Євгена Шварца «Два брати»; Маргарита Шин представила «Кактус» Світлани Саченко в традиційно «тюгівському» форматі для глядачів вікової категорії «5+», а Дмитро Гусаков — «Легкі кроки» за Веніаміном Каверіним як зразок ігрово-імпровізаційного театру (зауважимо принагідно, що Одеському ТЮГові варто було б замислитися й над українським матеріалом для дітей).

Позитивне враження від фахової підготовки молодих режисерів та їхнього уміння створити на репетиціях справді творчу атмосферу було підсилене азартом і завзяттям одеських акторів, котрі, не вагаючись, із задоволенням поринули у вир експерименту. Як справедливо зазначив головний режисер місцевого Театру ім. В. Василька Ігор Равицький, багато акторів, яких він спостерігав роками у певній якості, розкрилися геть по-іншому, і це варто зауважити на майбутнє. Із найкращого боку виявили себе й усі без винятку служби театру — до такої «разової», а отже, начебто не зовсім серйозної акції вони поставилися із цілковитою відповідальністю.

У рамках фестивалю відбулися майстер-класи театрознавця Анни Веселовської, режисера Станіслава Жиркова, продюсера та режисера Владислава Троїцького, куратора дитячої програми «Гогольфесту» Ірини Запольської (всі — Київ), театрального критика Павла Руднєва (Москва) та Світлани Свірко. Режисерські покази теж були ними ретельно обговорені — із залученням також І. Равицького та молодого головного режисера Одеського театру ляльок Юрія Чайки. Проте останнє слово, природно, лишилося за театром як «замовником». Його директор Є. Бубер зізнався, що із задоволенням побачив би на кону свого театру щонайменше дві, а то й три із представлених робіт, але все обмежується наявними матеріально-технічними умовами (справді, дореволюційна будівля театру із розкішно оздобленим залом перебуває в напіваварійному стані). Однак офіційна позиція ТЮГу, за підсумками фестивалю, звучить так: «Наш театр активно зацікавлений у розвиткові творчої співдружності з усіма чотирма режисерами, котрі брали участь у лабораторії, та за першої нагоди надасть право самостійної постановки на своїй сцені кожному з них, починаючи з Дмитра Гусакова».

Загальне відчуття від побаченого й почутого, гадаю, розділяють усі без винятку його учасники — режисери, критики, працівники різних театрів міста, журналісти, співчутливі глядачі: перша «чарка» вийшла аж ніяк не «колом», тож чекатимемо прем’єр на сцені ТЮГу, а також обов’язкового продовження та розширення фестивалю-лабораторії, так потрібного і Одесі, й усій Україні.