«Далі справа за нами»

Фестиваль «Країна мрій», що цими вихідними відбувся на столичному Співочому полі, за дев’ять років свого існування для багатьох киян уже став пріоритетною подією літа. Спершу це була екзотика: вулиці-вечорниці, а саме з них все починалося, посеред мегаполісу. («День» про них писав. Див. № 105 за 18.06.2004 р. Взагалі, без зайвої скромності, нашу газету можна назвати хронікером фесту). Тепер «Країна...» — той український світ, де хочеться перебувати, там почуваєшся природно і дихаєш вільно.

За майже десятиліття фестиваль змінювався сам і змінював нас. То були уроки українськості. В доступний спосіб — через етно: музику, танці, стиль, декор...

— Завдяки «Країні мрій» родина «навернулася» в українство, — згадує приватний підприємець Надія ПОДОЛЯНКО. — Спочатку нам сподобалася тутешня атмосфера — справжність і невимушеність. Наступного року з чоловіком купили дітям по вишиванці — вони тут же їх одягли. Далі я почала використовувати глиняний посуд — не тільки як декорацію, а як повсякденний. Та, їдучи в авто, вмикала «Мандри», «ВВ», «Тартак», «ТНМК», «Океан Ельзи»... В якийсь момент усвідомила — це ж моя країна! Тож взялася поширювати українське. Без пафосу. Так би мовити, на власному просторі: купую для своїх домашніх продукти вітчизняних виробників (часто вони якісніші за іноземні), СD наших музикантів, DVD голлівудських фільмів із українським дубляжем, книжки Юрка Андруховича, Марії Матіос, Оксани Забужко, Тараса Прохаська, Сергія Жадана, до речі, з Бібліотеки газети «День», передплачую проукраїнську періодику... Між іншим, у вашій газеті надруковано матеріал, що називається, «в тему»: «Чи готові ви боротися за свободу?.. А платити за неї?» (Див. № 93-94 за 1.06.2012). Тобто далі справа за нами.

— Треба розширювати територію фестивалю, — продовжують видавці Дмитро і Віталій КАПРАНОВИ. — Два дні країна є такою, якою хочемо її бачити. Отож завданням для кожного з нас є збудувати навколо себе невеличку країну мрій. Ми — собі і ви — собі. Так їх можна з’єднати в єдину, як острови в архіпелаг. Адже враженої совком і постгеноцидом території ставатиме все менше. І нехай наша дещо відрізнятиметься від вашої. Важливо, що в головному будемо подібні: мові, непереписаній історії, культурі...

— Треба навчитися поважати самих себе, — додає кіномитець Ольга ГОДОВАНЕЦЬ. — Усвідомити, що ти — найкращий, твої діти — найліпші. Тоді сфокусувати дані почуття на українську мову, історію, культуру... Бо якщо мовчати на зневагу, схиливши голову, сусіди до цього звикнуть. Нехай втратиш якесь матеріальне благо. Однак залишиться гонор. Ба більше — гідність. Як відомо, себе будеш поважати — інші почнуть поважати.

Одним словом, настав час відповідальності і конструктивних дій. А вони, дії, можуть бути різними: якісно виконувати свою роботу; вийти під стіни Верховної Ради, коли вдруге спробують голосувати за мовний законопроект Колесніченка-Ківалова; слухати українське; купувати українське; врешті, з розумом і відповідальністю голосувати на цьогорічних парламентських виборах... Інакше територія «Країни мрій» й надалі залишатиметься макетом для реальної України.