Дарія Донцова у «шоколаді»

Минулої суботи на відкриття у новому торговому комплексі «Мандарин-Плаза»(Бессарабський квартал) книжкового магазину «Цитрус» (видавничий Дім «Орфей») урочисто запросили «засновницю» іронічної детективістики — Дарію Донцову.

Мікрофони, почет, атмосфера зустрічі з АВТОРОМ — усе провели на дуже професійному рівні. За державу було не образливо, а приємно! До речі, з Україною Донцову багато що пов’язує. Головне — чоловік-львів’янин. Професор психології. Цікаве й те, що свою кар’єру як журналіст (Донцова закінчила факультет журналістики МДУ) Дарія починала у газеті «Вечерний Киев», куди у 1970 році її відправили на практику.

Киянам для початку презентували торт «Дарія Донцова у шоколаді». Грандіозний кулінарний витвір, мабуть, втілював успіх людини, яка дала йому своє ім’я. (Напевно, аналогічно з «Наполеоном».) А успіх — наявний. Разом із Марініною Донцова є рекордисткою з продажу. На сьогоднішній день загальний тираж її книг — 22 мільйони.

Коли представник видавництва закінчила наганяти «пафос цифр» — спілкування з письменницею вилилося в органічну і приємну бесіду. Донцова виявилася симпатичною і легкою в спілкуванні людиною. Спектр запитань (від кількості її чоловіків і собак до ставлення до війни в Іраку) — Дарію тільки розохочував. Мислить вона чітко і «не без дотепності».

Жіночу частину аудиторії цікавили, насамперед, сімейні подробиці. Перелік усіх родичів Донцової зайняв би півгазети. Тому обмежимося «основними показниками»: дітей — п’ятеро, із них рідних — двоє.

Із численної живності в її будинку головними є пара собак: Ада і Муля. Ада — велелюбна, Муля — ненажера. Остання є «частиною обстановки» — під час творчого процесу вона слугує письменниці «підставкою для ніг». І слугує непогано — оскільки продуктивність у хазяйки — «зашкальна»: двадцять сторінок на день! Устигає вона їх написати між 6 ранку та 3 годиною дня. (Із 52 готових рукописів видано «тільки» 40. Дванадцять чекають своєї черги). Плюс приготування їжі. Про масштаби говорить кількість першої страви — на донцовськую сім’ю готують сім літрів супу.

Плюс — будівництво дому під Москвою.

Справді, Донцова — приклад людини «атомної енергії». Ймовірно, ця енергія передається і її творам. Шанувальники фізично «підзаряджаються» від творів свого кумира. І до читачів незабаром приєднаються глядачі: за її детективами знімають три (!) серіали.

На серйозне запитання про війну в Іраку Донцова відповіла надзвичайно мудро. Цитую: «Ви знаєте, я не політик і не можу розбиратися у нюансах міжнародних відносин. Я сприймаю війну просто як жінка. Я бачу по телевізору, як у небі летять бомбардувальники, а внизу з дітьми і мішками біжать дорогами жінки. І я відразу уявляю собі, що біжу по шосе з п’ятьма дітьми і пакунками. Я думаю, ті, хто приймає рішення про початок бойових дій, із дітьми і мішками дорогами не бігають»...

Що стосується популярності Дарії, то коли український даїшник затримав машину, в якій везли на зустріч «літературну зірку», і йому повідомили про це, — він не повірив. Але заглянувши до машини, здивовано-радісно вимовив: «Треба ж! Правда!» І відпустив автомобіль із миром. «А в Москві, — призналася Донцова, — і книгу з автографом візьме, і 50 рублів здере».

Отже, порівняння явно на користь наших охоронців правопорядку!

Одного з журналістів хвилював «процес творчості». Напевно, він бажав приєднатися до «літературного процесу» і тому багато разів «катував» Донцову запитаннями, ЯК вона пише. Може, вживає допінги?

На що Дарія, сміючись, сказала, що до таких крайнощів не вдається. А потреба писати для неї є природною. «Ось якщо я не попишу вранці, потім «гризу» свого адміністратора. Для мене писати — і є наркотик», — пояснила вона. Юнак спантеличився...

У неділю Донцова відвідала «Букву». Переважно там були її безпосередні читачі — жінки і діти. І відповідно розмова була не настільки «творче-витонченою», як у «Цитрусі», а швидше — «з сімейним ухилом». Наприклад, «собакознавство» вже зайняло «левову частку» часу...

На закінчення хочу сказати, що це дуже класно, що у Києві з’явилися місця, де письменників уміють гідно приймати.

Хочеться сподіватися, що такі спілкування (з майстрами слова близького і далекого зарубіжжя та зі своїми) стануть нормальною практикою. Ці прості, але дієві прийоми, які вже давно використовують у шоу-бізнесі (особливо музичному), повинні стати звичайною складовою книжкової справи. І, схоже, у Києві вже з’явилися люди, які це розуміють.

P. S. Ексклюзивне інтерв’ю з письменницею читайте у п’ятничному номері «Дня».