Дари Валахії — багатство України, або Їжте горіхи, друзі!
Мандарину принесли їх у шкатулці, і, відкривши кришку з черепашачого панцира, він довго милувався цією парою, покритою міцною шкаралупою. Тепер у нього був рідкий набір для медитації і вправ, що розвивають спритність рук. У шкатулці лежали два цілковито однакових волоських горіха з хайдао — мініатюрним і рідким різьбленням по ендокарпію. Ціле багатство в стародавній китайській традиції. Знайти такі схожі плоди Juglana regia майже неможливо. Це дерево наділяє кожне сім’я своїм характером і подобою. Зернятко, схоже на мозок ссавця, вражає неповторними поєднаннями горбків і завитків, вселяючи благоговіння перед фантазіями природи, що послала людині знак долі в простому і смачному вигляді. Китайці, великі знавці зеленої медицини, засадили горіховими садами свою велику країну, збираючи щорік половину світового врожаю «хліба XXI століття». Він служить неймовірній кількості насущних і духовних запитів китайців і важко знайти в Піднебесній галузь, що не цікавиться врожаєм волоських горіхів.
Моє дитинство минуло в хвилях смолисто-ладанних ароматів гаїв, де ми, хлопчики, які втекли з уроків, поїдали горіхи в дозвільних бесідах позбавленого швидкості часу. У вересні вони ще в зеленій шкурці, на піку зрілості, коли гірка жовтувата плівка легко знімається з білих часточок крохмального сім’я. Потім горіх сохне і втрачає багато із своїх чудових властивостей. Слава богу, тоді не існувало комп’ютерних ігор, і всієї решти синтетичних приправ дозвілля, що виводять хлопчиків і дівчат із світу живої природи до закритих приміщень умовної реальності. Після літніх канікул ми занурювалися в шкільне існування так, як входять у холодну воду нерішучі пляжники: маленький крок, потім довгі роздуми. Горіхи були перепочинком перед кидком до шкільних казематів. Їх смак чарував, пігменти яскраво окреслювали губи і нещадно фарбували руки. На них завжди дивилися вчителі, коли ти щось їм белькотів про температуру і хворе горло...
Зараз, проїжджаючи вздовж горіхових посадок, майже не бачу дітей. Тіток з дядьками повно. Вони набивають нашими кращими спогадами свої старенькі авто. Колись волоські горіхи допомагали залишатися дітьми, тепер вони виручають дорослих у скруті.
Своєю назвою плід завдячує римлянам, що успадкували культуру еллінів. Північні слов’яни називали грецьким все, що доставлялося з півдня, з Візантії, тому грецький означало походження купця, а не плоду. Ось і американці називають горіх англійським, отримавши його від британських негоціантів. Але європейське ім’я жолудів Юпітера — валаський, тобто родом з Валахії, краю, що охоплював колись Румунію, Молдову і наш Південь. Valnut і волоський горіх — слова однокореневі.
Українці, посідаючи п’яте місце у світі за обсягами виробництва волоських горіхів (більше 112 тис. тонн) явно недооцінюють цей унікальний продукт. У нашій кухні він прикрашає всього кілька страв, щедро додається до кондитерських виробів і до різдвяної куті. Виробництво орієнтоване на експорт до країн, де населення знає, що волоський горіх багатий на поліненасичені жири, рідкий набір амінокислот і антиоксидантів, які рятують буквально від усіх хвороб. Почитайте про них у будь-якій енциклопедії — і вам точно захочеться розколоти десяток крихітних сейфів із скарбами здоров’я.
За радянських часів відомий біолог Іван Мічурін запропонував Раднаркому програму — хліб майбутнього. Він мав намір схрестити французькі каштани, маньчжурські з грузинськими волоськими горіхами і засадити ними всю середню смугу РРФСР, щоб через кілька років годувати і оздоровлювати радянську людину. Але в Раднаркомі вирішили зупинитися на риб’ячому жирі... Так мічурінський проект на ділі виявився китайським шляхом.
Їжте горіхи, друзі!
