«Дуже просто і дуже коротко»

— Хто визначає «золоту сотню» в «Корреспонденте» й наскільки вона є об’єктивною?

— Це роблять наші журналісти. І ми про це чесно попереджаємо в преамбулі до рейтингу. Дуже сподіваємося, що люди читатимуть, сперечатимуться, сумніватимуться. Читач, оцінюючи часопис, оцінює й справедливість нашої думки. Погано, коли думка буває представленою як факт. Те ж саме ми робимо і в «Афише», наприклад, коли називаємо кращий нічний клуб.

— На яку аудиторію розраховано часопис «Корреспондент»? І чи задоволені ви кількістю читачів?

— Ні, ми хочемо більше! Але тут складності з дистрибуцією та тиражами у всіх видань. Ми порівнюємо Україну з — ці країни схожі щодо населення, рівня освіти тощо. Там купують преси вп’ятеро більше. Такий низький інтерес до газет небезпечний для розвитку країни — громадяни не беруть участі в громадському житті. Але це змінюється, підвищується рівень інвестицій у пресу.

— А з яких міркувань ви вкладали кошти в створення інтернет-сайтів? Адже їхня аудиторія вельми незначна.

— Так, у відсотках це небагато. Але ми дивимося на абсолютні цифри — 250 — 300 тисяч. Це вже не так і мало. Вважаю, що моя компанія — номер один в Укранет. Bigmir. net — найбільший інтернет-портал в Україні, а Korrespondent — найпопулярніший. У них маленький прибуток у порівнянні з пресою та телебаченням, але вони окупаються. До того ж, Інтернетом користується елітна аудиторія. Вони вільні в засобах, мають мобільні телефони, можуть мандрувати — ідеальний об’єкт для реклами.

— А на якому етапі ваш холдинг став окупатися?

— Ми починали з невеликих, навіть за українськими мірками, грошей. 8 тисяч доларів, 7 осіб, 3 комп’ютери. «Пахали», але не марно. «Kyiv Post» відразу знайшов свою аудиторію. Потім почали видавати щоквартальний довідник «Kyiv Busines Directory» — кращий друг бізнесмена, та й пішло, та й пішло.

— Ваша думка про український медіа-ринок. Коли він матиме реальні контури?

— Він уже має реальні контури. Преса має 50 млн. доларів прибутку від реклами й майже стільки ж від дистрибуції. Що таке 50 мільйонів? Можна купити декілька добрих подарунків (сміється). Минулий рік дав зростання на 20 — 30% і збільшення потоку інвестицій. Вийшли нові помітні проекти — «Ego», «FHM», «Деловые новости» на гроші російського капіталу тощо. Процес триває, і якщо не цього, то наступного року, мабуть, з’явитися ще одна велика газета.

— Є прогноз, що в міру зростання української економіки у нас залишиться лише декілька газет від тих декількох сотень, що видаються тепер.

— Не зовсім так. Так, у Вашингтоні є «Вашингтон пост» із тиражем 800 тисяч і «Вашингтон таймс» із тиражем 150 тисяч. Інші — десь по 5 тисяч. Приблизно така ж ситуація й у вас. Але у вас майже 50 млн. населення! Місце для великих проектів ще є. Тенденцію збільшення інвестицій в газети видно й у Росії.

— Які вимоги ви пред’являєте до своїх журналістів?

— Передусім хороших професіоналів нелегко знайти. Є реальний дефіцит журналістів в Україні. За останні роки великий відсоток журналістів пішов у PR і рекламу — там більше платять. Є й мовна проблема. Випускники шкіл краще знають українську, аніж російську.

На мій погляд, хороший газетний текст — це дуже просто й дуже коротко. Але чимало українських журналістів ще не позбулися радянських звичок — писати довго й неконкретно.

— Пане Сандене, ви працюєте вже вісім років в Україні. А чи стала за цей час наша країна для вас своєю?

— Ні, живу на дві країни, й мене це влаштовує. Я, як і раніше, американець в Україні.