Династія Ковалів

Ще зовсім недавно Тамара Омелянівна була солісткою Національної опери, а тепер перша помічниця і концертмейстер свого чоловіка — відомого співака, лауреата Першого міжнародного конкурсу ім.С.Крушельницької, соліста Національної опери Миколи Олексійовича Коваля. Їхня старша донька Вероніка теж професійна співачка. Нині шліфує свою майстерність після Московської консерваторії в Академії молодих солістів Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. І мріє співати у Києві, на рідній сцені своїх батьків. Можливо, так і станеться, бо на запрошення керівництва театру вона вже виходила у «Євгенії Онєгіні» на київську сцену і чудово продемонструвала свої здібності в парті Тетяни. Її молодша сестра — Ксенія — вирішила стати танцівницею. Вона закінчує Університет культури із спеціальності «Хореограф сучасного танцю», сама танцює і талановиту молодь виховує в ансамблі «Red Foх» («Руді лисиці»).

Тамара Омелянівна і Микола Олексійович познайомились під час навчання в Московській консерваторії. Було це майже три десятиліття тому, а й досі пам'ятає пані Тамара, як вперше звернула увагу на курчерявого молодого співака з променистими чорними очима. Вона вже тоді була піаністкою, закінчила училище ім. Гнесіних і прийшла до консерваторії опановувати ще й і вокальне мистецтво. Вони познайомились і згодом Тамара почала отримувати красномовні знаки уваги з його боку. Якось компанією однокурсників пішли відпочивати на природу, купатися. Тамара, яка дуже добре плавала, перепливла Москва-ріку. Довго не поверталася і друзі розхвилювались, а більш за всіх — Микола, і коли втомлена Тамара вийшла на берег, він зізнався у коханні. З тої хвилини і почалася їхня спільна історія.

Яким же чином білорус Микола та росіянка Тамара стали окрасою української оперної сцени? Після закінчення консерваторії Микола Коваль отримав запрошення в Київський театр опери й балету ім.Т .Шевченка, де для його лірико-драматичного баритона знайшлося багато роботи в діючому репертуарі. З 1981 року у творчому доробку Миколи Коваля понад 40 провідних партій в різноманітних операх, зокрема: «Кармен», «Князь Ігор», «Царева наречена», «Мойсей», «Борис Годунов», «Пікова дама» та ін. Солідний перелік партій був і у сопрано Тамари Коваль.

— Дві творчі особистості в родині — це важко чи, навпаки, добре?

— У чомусь непросто, — зiзнається Тамара Коваль, — але коли я подумаю, якби Микола мав дружину не вокалістку, хіба вона б так розуміла всі особливості та специфіку професії оперного співака? Звичайно, ні. Я, як співачка, знаю всі тонкощі, співчуваю йому і розумію у будь-який момент, що для нього треба, а що ні, коли треба змовчати, де треба йому щось нагадати, а що необхідно зайвий раз прорепетирувати і програти йому.

— Мені здається, дуже добре, що Тамара знає нашу професію і може зрозуміти мій стан до вистави, після вистави. Вона — моя найперша помічниця, адже вона чудовий музикант і так, як з нею, розібрати партію я не можу ні з ким, усі репетиції проводимо вдома, — долучається до розмови Микола Коваль. — Разом готуємо програми, адже в нас є багато камерних концертів. Тамара дуже гарний педагог. У неї чимало успішних учнів, багатьом студентам вона допомагає опановувати вокальне мистецтво, не кажучи вже про нашу доньку Вероніку. Її дитинство пройшло за кулісами. Бувало і спала в залі на кріслі, чула всі репетиції, вистави, тому її бажання стати співачкою — природнє. Веронікиною викладачкою стала славетна співачка, колишня киянка Белла Руденко. Не знаю, як складеться подальша доля доньки, але мені дуже хотілося, щоб вона робила кар'єру в нашому театрі.

— Атмосферу затишку у вашій родині створює Тамара Омелянівна чи це спільна ваша заслуга?

— Тамара у нас дуже лагідна, добра. Вона прекрасна господиня. Взагалі, всі ми багато працюємо. Вдома вдень нікого не буває, всі по справах (до речі, окрім викладання в училищі, Тамара ще очолює Оперну студію у Жовтневому палаці, це теж добрячий шматок роботи), так що сходимося лише пізно ввечері. — Звичайно, на мені лежить більше турбот побутових, — додає пані Тамара.

— Я з радістю займаюся справами родини для того, щоб створити Миколі простір для творчості. Не таємниця, що у родині хтось повинен приносити певні жертви заради коханої людини, але мені приємно робити це для чоловіка і моїх дітей. Раніше, коли у нашому житті був лише тільки театр, часу на дім і дітей було більше, а зараз трохи складніше — інший ритм, інші проблеми. До речі, Веронікочка теж добра господарочка. Коли приїжджає з Пітера, то обов'язково чистоту наводить, що все блищить. У неї змалку схильність до порядку, завжди мені допомагала. Вона по-справжньому талановита вокалістка і я констатую це не як мама, а як педагог, що на неї чекає зіркове оперне майбутнє.

— Пане Миколо, вам цікаво викладати вокальне мистецтво?

— Дуже. І мені здається, що мати дала мені від народження такий дар — відчувати природу людського співу. Я можу допомогти людині, яка має творчі задатки, опанувати вокальне мистецтво, я це вмію і знаю, як зробити, як навчити методиці постановки голосу. Наскільки добре це виходить у мене і у Тамари Омелянівни, можна почути на численних концертах, які ми даємо зі своїми учнями, це дуже цікаві творчі програми, що демонструють діапазон можливостей майбутніх співаків. Цікаво, що такі здібності викладацькі проявляються і у наших дочок, особливо у Ксюші, от щось таке спадкове.

— Пані Тамара ви не шкодуєте, що могли б зробити кращу кар'єру співачки, аби не численні домашні справи?

— Я щаслива, що ми з чоловіком любимо одне одного, він ставиться до мене з великою турботою, розумінням. Ми виховали гарних дітей і я мрію, щоб у них склалося цікаве особисте і творче життя. Дійсно, у театрі я не зробила великої кар'єри, яку вдалося зробити Миколі, та щаслива тим, що виступала на сцені головної опери нашої країни, співала чудові партії. Тепер нашу творчу династію продовжують діти.