Дитячий погляд на недитячу музику
Прекрасні прагнення й безмежний ентузіазм керівника оркестру породили колектив, якому незабаром виповниться 10 років. Як зізнався Д. Гершкович, багатьох своїх музикантів він, по суті, привів з вулиці, не всі діти знайомі з нотною грамотою. Основною метою колективу його керівник і диригент називає популяризацію класичної музики, причому його вихованці покликані довести, що правильне її розуміння та виконання доступне не лише дорослим, а й молодим музикантам. А доромантична музика відома своєю ясністю й близькістю дітям, оскільки нехитра та сповнена емоцій.
Колектив, що має гучну назву «Дитячий симфонічний оркестр і хор», — це десь п’ятдесят дітей, можна навіть сказати — молодих людей. Половину з них складає хор, а друга половина — симфонічний оркестр, який на концерті був представлений лише струнною групою, доповненою двома трубами з Оперного театру. Багато творів супроводив орган, органістка — дорослий музикант. Час від часу в оркестр запрошують дерев’яні духові й валторни. Судячи з усього, «дитячий симфонічний оркестр» згаданою вище струнною групою й обмежується...
В концерті прозвучали уривки з ораторій Генделя «Мессія» та «Юда Маккавей», твори Моцарта й Баха. Ці перлини духовної музики не завжди під силу навiть дорослим музикантам. Дуже складна хорова фуга з «Юди Маккавея», Lаcrymosa Моцарта, що потребує абсолютно особливого підходу, не часто прикрашає афіші навіть професійних хорових колективів. Тут же, виконані, по суті, дітьми, ці твори набули абсолютно особливого звучання. Над радісною какофонією час від часу здіймалися звуки труби, що видавали високий професіоналізм того, хто грав на ній. Цей контраст у результаті ще більше підкреслював самодіяльну природу колективу. Підхід до вибору репертуару можна порівняти, мабуть, iз епізодом виконавської біографії автора цих рядків, яка покусилася у шостому класі ДМШ на фортепіанну програму консерваторії. Наслідки в обох випадках виявилися схожими — багато емоцій та мало музики.
Більш-менш пристойним був хор. Діти співали з явним задоволенням, причому часом навіть виникала деяка подібність ансамблю. З оркестром — трохи гірше. Стерпній грі на струнних інструментах передують роки, а може й десятиліття занять, а наші оркестранти — учні музичної школи, причому навіть не всі — старшокласники. Крім цього, мистецтвом грати в оркестрі діти саме і не володіли. Вони «розігралися» десь наприкінці концерту, виконані на «біс» твори з початку звучали вже краще.
Таким чином, юні музиканти показали не стільки професійну майстерність, скільки здатність захопитися аж ніяк не попсою. Причому своє захоплення вони готові передати навколишнім, відкрити їм емоційний бік музики. Дмитро Гершкович каже, що головною рушійною силою колективу є не він, а його вихованці. Попри всі недоліки, спричинені, скоріше, юнацьким максималізмом, захопленість молоді класичною музикою не може не радувати. Сподіваємося, що у майбутньому на колектив чекає чимало творчих успіхів і вдалих виступів.
