Футбол і добрі справи

Цей вид спорту досить популярний у Винниках — невеличкому місті біля Львова, яке увійшло в історію українського футболу завдяки відомим гравцям Ростиславові Поточняку, Романові Покорі, Романові Весні, Юрію Гданському. Вони зросли у Винниках завдяки відомому тренеру Богдану Маркевичу. В День Незалежності з нагоди вшанування пам’яті талановитого футбольного тренера-педагога було відкрито пам’ятник батькові нинішнього тренера «Дніпра» Мирона Маркевича (одного з провідних тренерів України).

Пан Маркевич, як величали Богдана Дмитровича мешканці міста, мав беззаперечний авторитет не лише серед малечі, а й серед дорослих. Завдяки вродженій комунікабельності та набутому професіоналізму він упродовж багатьох років був наставником винниківських команд, із якими ставав чемпіоном області та багаторазовим переможцем турнірів.  1960 року керована ним команда змагалася з дрогобицьким «Нафтовиком» за право виступати в класі «Б». Товаришував пан Богдан із відомим тренером Карлом Мікльошем, згодом працював у «Карпатах» тренером-селекціонером. Завдяки рекомендації Богдана Маркевича до «Карпат» перейшло кілька відомих футболістів. Уже з 1965 року його вихованці поповнюють склад «Карпат». Маркевич-старший був у винниківському футболі людиною номер один, бо жив футболом і творив для футболу, виховуючи молоде покоління. Недаремно нині місцевий стадіон названо ім’ям цього заслуженого спортивного діяча Львівщини. Щороку у Винниках проводять юнацький футбольний турнір пам’яті Богдана Маркевича.

Життєвий шлях Богдана Маркевича був непростим. У роки Другої світової війни його вивезли на примусові роботи до Німеччини, а після війни було... заслання на Урал. Та Богдан Маркевич мужньо витримав усі випробування долі, а завдяки футболу зумів вижити в непростих умовах, щоб займатися улюбленою справою й надалі.

Він багато років виступав за винниківський «Харчовик» і за команду шкірзаводу. 1954 року здобув у її складі Кубок 700-річчя Львова.

Саме з цього часу захопився футболом син Мирон, який став постійним відвідувачем матчів і вже почав пробувати копати м’яч. Це й відіграло в подальшому велику роль у житті. Разом із тим, футбол не став єдиним його захопленням. Завдяки матері Мирон полюбив музику — співав у хорі та грав на фортепіано. Мати була наполегливою, дбаючи про його духовний розвиток. Вона влаштувала сина в школу з поглибленим вивченням англійської мови, а це було непросто. У свою чергу Мирон віддячував батькам за все старанністю, добрими оцінками.

«Скульптурна композиція — батько й син, — говорить скульптор Василь Гурмак, — відбувається відтворення дійства на полі. Тренер і юнак — батько й син. Мить настанови, яка увібрала в себе повчання, передачу досвіду. Настанови як спортивної, так і життєвої. Так народжується футбольна династія. Символічно й те, що пам’ятник відкривали син Мирон і правнук Богдан».