«Гімн повинен легко лягати на будь-який голос»

— Наш колектив було удостоєно почесної місії відкрити 140-й ювілейний сезон Національної філармонії України, — сказав Євген Герасимович Савчук, художній керівник «Думки». — Капела виконала Дев’яту симфонію Бетховена в супроводі Симфонічного оркестру під орудою Миколи Дядюри, солірували тенор Ноберт Орт (Німеччина), бас Франко Деграндіс (Італія) та сопрано Валері Кондолуччі (Франція). На фестивалі «Київ Мюзик Фест», який нещодавно завершився, ми презентували слухачам Кантату-поему Мирослава Скорика «Гамалія» на відомий шевченківський текст. Я впевнений, їй уготовано велике й довге сценічне життя. «Думка» обов’язково запише «Гамалію», щоб кантату почуло якнайбільше меломанів. Хоча ця робота вимагає розв’язання певних технічних та організаційних питань: окрім хору потрібно об’єднати симфонічний оркестр, двох солістів, знайти кошти на запис, а це нині не так просто.

Зі Скориком у нас попереду ще одна велика робота. «Думка» переписуватиме Гімн у іншій тональності. Мирослав Михайлович зробив нову версію. Ми вже один раз записали Національний гімн (то була спільна редакція Скорика і Станковича). Він звучить щодня по радіо і на всіх урочистих заходах. Зараз іде пошук нової музичної версії Гімну. Ми, як виконавці, не зовсім задоволені попереднім результатом. На мій погляд, нині тональність завищено. Професійним співакам важко співати, адже Гімн має знати й виконувати будь- який громадянин України, тому він має бути легким для співу. Сьогоднішній запис має складну музичну фактуру. Треба зробити таку версію, щоб він легко лягав на будь- який голос. Я впевнений, що дуже скоро українці співатимуть Гімн за велінням серця, душі, а перед домом, як і в американців, щодня майорітиме державний прапор...

ЯК УКРАЇНЦІ НАМАГАЛИСЯ ЗБАГНУТИ ФРАНЦУЗЬКУ ДУШУ

— Цього літа ми виступали у Франції. Межев (французькі Альпи) — відомий гірськолижний курорт, але це місце добре знане й меломанам. Улітку там проводяться музичні фестивалі. «Думка» вже другий рік поспіль бере в них участь. У нинішніх концертах нашими партнерами були музиканти Новосибірської філармонії, а диригував Олександр Поліщук (наш земляк, колишній киянин, мій колишній учень, нині він працює в Петербурзі). Бачте, наскільки все тісно переплетене в музичному світі. Вдома нам не вдається зустрітися, а за кордоном разом виступаємо вже другий рік поспіль.

Як жартують наші колеги — «Думка» у Франції вже «прописалася». Дійсно, капела понад десять років щорічно їздить на гастролі в цю країну. У нас там з’явилися постійні шанувальники. З концертами ми об’їздили практично всю територію. Не були лишень на островах, колишніх французьких колоніях. Цього року традиційно виступали на Міжнародному музичному фестивалі, який в 37-е проводиться на півдні країни в Ля Шез-Дьє. Його патронує президент Франції Жак Ширак. Почесним членом фесту є відомий політик, колишній президент, мер Парижа Валері Жіскар де Стен. Треба зазначити, що патронат цих знаменитих політиків — не лише на папері. Вони часто особисто бувають на концертах.

Ми виконували зарубіжну та українську музику. Програма була насиченою та різноманітною. Виступили в дев’ятьох концертах. Наприклад, після нашого виконання «Реквієму» Берліоза до мене підійшов директор фестивалю й сказав, що з «Думкою» хоче познайомитися Валері Жіскар де Стен. Я від несподіванки навіть розгубився. Не так часто політик такого масштабу хоче спілкуватися зі співаками. Жіскар де Стен виявився дуже ерудованою, висококультурною людиною, яка чудово розуміється на музиці й при цьому є простою, неймовірно привабливою в спілкуванні. На класичні концерти ходить не за протоколом, а за душевною потребою. Валері Жіскар де Стен розпитував мене про капелу, її склад, про музичну освіту співаків, про те, як ми формуємо репертуар тощо. Він сказав дуже втішні для нас слова: «Своїм блискучим виконанням берліозівського «Реквієму» вам вдалося збагнути французьку душу». Тепер я шкодую, що не взяв із собою фотоапарат і не сфотографував цю історичну зустріч на спомин. До речі, «Думка» виступала й на батьківщині Гектора Берліоза в Ля Кот-Сен Андре. Цього року в усьому світі відзначали 200-річчя з дня народження цього видатного французького композитора, диригента, музичного критика та письменника. Ми також не залишилися обіч. Разом із Симфонічним оркестром Національної філармонії України підготували програму з творів Берліоза. Повірте, французи — досвідчена публіка, і тим приємніше було прочитати захоплені рецензії в пресі.

«МИ НЕ ПОМІЧАЄМО СВОГО БАГАТСТВА»

— Ви знаєте, нашим організаторам фестивалів варто повчитися, як створювати свята музики. Прекрасні афіші, проспекти з докладними даними про колективи та солістів, про композиторів, твори, які виконуються, чудові фотоілюстрації. Я вже не кажу про чіткість роботи всіх служб, що дозволяє не витрачати час і нерви на дрібниці, а зосередитися на репетиції й повністю розкрити свої можливості перед публікою на концерті. Ось лишень шкода, щільний гастрольний графік не дав можливості «думківцям», наприклад, відвідати музей Берліоза. Я пообіцяв колективу, що наступного разу ми обов’язково надолужимо прогаяне. Ми багато виступали. Вранці приїхали, пару годин відпочили — і репетиція, а увечері — концерт. Ми виконували величезний репертуар, зокрема Симфонію № 9 Бетховена (з підопічними М. Дядюри); програму «Вокальна музика святої Русі», твори Рахманінова, Верді, Дюруфле, Бортнянського, Яциневича, Козака, Станковича, Дичко, Зубицького та інших. Наприклад, виступали разом із Литовським оркестром. Прозвучав «Реквієм» Форе. З диригентом Гінтаросом Ренкявічюсом ми давні знайомі. Колектив у нього прекрасний. Ми разом виконували вердіївський «Реквієм» і «Пори року» Гайдна. Практично на всіх наших акапельних концертах звучали українські твори. І це виступи не для діаспори, слухачами були іноземці. Тим цінніше, що вони чудово сприймали українську музику. До речі, у Франції наша діаспора невелика, в основному її представники мешкають біля Парижа, Ліона та Страсбурга. Реакція публіки для мене є несподіваною. Вона дуже тонко відчуває музику. Хоча у французькій музиці немає таких почуттєвих, сентиментальних елементів. Вони як народ більш гарячі, темпераментні, а слухачі вдумливі, чуйні. Ми звикли, що українська музика бере за душу й не сильно помічаємо, що володіємо величезним музичним багатством. Багато з тих, хто побував на наших концертах, після програм підходили, дякували, не могли приховати тих почуттів, які їх переповнювали, признавалися, що відкрили для себе незнаний пласт у музиці.

Після фестивалю в Ля Шез- Дьє ми відправилися до Парижа. Відбулися два концерти в соборі Святого Луї. «Думка» виконала «Літургію» Рахманінова та українську музику (перше відділення — церковні твори невідомих авторів, Печерсько-лаврські розспіви, Бортнянського, а в другому прозвучали світські твори Яциневича, Козака, Станковича, Дичко, Зубицького). Публіка сприймала їх прекрасно. Нам влаштували овації, хвилин із десять не відпускали зі сцени. А організатор гастролей запросив нашу капелу приїхати до французької столиці наступного року.

Після Франції «Думка» поїхала до Польщі. Ми брали участь у міжнародному фестивалі «Вроцлавський спів». Слухачам представляються дуже високого рівня програми, маса виконавців зі світовими іменами. Наша капела вже втретє бере участь у фесті. Ми дали шість акапельних концертів (п’ять програм української музики та один — російська класика — рахманіновська «Літургія»). Кожного разу зал був переповнений. Чудово приймали, гори квітів. Повинен зазначити, що аудиторія була дуже кваліфікованою. «Думку» добре знають поляки. Ми виступали не лише у Вроцлаві, з нашою творчістю публіка знайома в Варшаві та Зеленій Гурі. Нашими партнерами були музиканти симфонічного оркестру філармонії під орудою відомого диригента Чеслава Грабовського.

Ми добре запитані на європейському музичному ринку, а ось організувати турне Україною — проблематично. Відсутність чіткої державної культурної політики, яка пропагує справжнє мистецтво, нами відчувається. Багато років точаться одні й ті ж розмови. Досі немає законів про культуру, меценатство, не визначено фінансові важелі, які регулюють гастрольну діяльність.