«ГРА» – за розкладом!

Тепер експерти переглядають відео від театрів, щоб за традицією в Міжнародний день театру 27 березня — оприлюднити лонг-лист.

Що вирізняє цьогорічну «ГРУ...»?

Насамперед — радикально оновлений склад експертної ради. Згідно з Положенням, вона підлягає щорічній ротації не менше, ніж на 20%. Але організатор фестивалю-премії — НСТДУ — вчинив радикальніше, оновивши її на 60%. Це слушно — адже око «замилюється», і чимдалі, тим більш потрібен свіжий погляд. Тож до «старожилів» — Ганни Веселовської, Світлани Максименко (Львів), Людмили Олтаржевської та авторки цих рядків нині доєдналися музикознавець, критик, журналіст Юлія Бентя; театрознавець, критик, педагог, психолог Ельвіра Загурська; театрознавець, педагог Олена Либо (Харків); хореограф, культуролог, режисер Віктор Рубан; театрознавець, журналіст, фахівець із PR Ольга Стельмашевська та журналіст, культуролог, куратор мистецьких програм, блогер Юлія Сущенко (нарешті в експертній раді з’явився представник Одеси).

Також ознакою «ГРА-GRA» (GreatRealArt) стає стабільність. У першій рік надійшло 70 заявок, на другий і на третій — порівну, по 83 (нагадаю, наразі участь беруть прем’єри 2019 року). Але, погодьтеся, минулорічні 83 та цьогорічні 83 — це, так би мовити, різні 83. Брак або навіть відсутність фінансування, тривожні очікування, епідемія (а останні заявки надсилалися уже під час карантину) — і 68 театрів та 15 громадських організацій, які представляють 20 міст України і позиціонують себе частиною загальнотеатрального простору та спільноти. Що переважить на цих терезах? Сьогодні переважає згуртованість, яку дай Боже зберегти надалі.

Склад учасників «ГРИ...» — річ мінлива. Хтось долучається до процесу, хтось повертається після паузи, хтось, навпаки, бере таку паузу. Нові «гравці» (що особливо приємно) — два національних театри, Львівський ім. М. Заньковецької та Київський Молодий, а також Чернівецький театр ім. О. Кобилянської, «Берегиня» із Києва, Полтавський театр ляльок з інклюзивним проектом, багато недержавних колективів (і таких відомих, як харківські «Прекрасні квіти», «Нафта», «Мадригал», київський ProEnglishTheatre, і новостворених, як Terra Incognita із Маріуполя). Повернулися Харківська Схід-Опера, OpenOperaUkraine, Житомирський академічний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги, Луганський український музично-драматичний з базою в Сєверодонецьку...

Проте жодного театру із Луцька, Кропивницького, Дрогобича — немає, як і не було. Кількість національних театрів у «ГРІ...» невпинно зростає — з чотирьох 2018-го до восьми нині, але Київська опера та Російська драма ще тримаються, як тепер модно казати, «в самоізоляції».

Ще одну тенденцію можна визначити недолугим, проте водночас влучним терміном «камерналізація». З причин чи то економічних, чи то творчих театри частіше віддають перевагу малоформатним виставам. Відтак за ці роки номінація «за найкращу драматичну виставу» втратила чверть учасників (із 20 — 21 до 16), натомість «за найкращу камерну виставу» розрослася у півтора рази (19 — 21 до 30). Це частково можна пояснити тим, що велика сцена часто працює «на касу», а на малій часто, так би мовити, «відводять душу», тож і презентують її більш охоче. Тим цінніше виглядає те, що вірність «великому стилю» зберігають не лише Київський театр ім. І. Франка (що зрозуміло), Театр драми і комедії та Театр на Подолі (хоча їхні сцени, радше, «мідл», аніж «смарт»), а й Полтавський ім. М. Гоголя, Одеський ім. В. Василька, Сумський ім. М. Щепкіна, Театри імені Лесі Українки в Кам’янському та Львові, а також Хмельницький ім. М. Старицького і два театри в Миколаєві — український драми і музичної комедії та російський.

...Отже, оприлюднення 27 березня лонг-листа «ГРИ...» знаменуватиме собою завершення першого етапу та початок другого, який має включати в себе перегляди вистав наживо та оголошення шорт-листа, заплановане на 10 липня.

Складно сказати, наскільки можливо буде це здійснити — тут не знаєш, що на тебе чекає завтра. Принаймні, зрозуміло, що ґрунтуватися на відео й надалі — не краща ідея. Краще дочекатися можливості побачити все на власні очі, а загалом — розв’язувати проблеми, як то кажуть, «по мірі надходження».

Хай би що там було — але все-таки настане 27 березня, буде День театру, і буде лонг-лист «ГРИ...»!