Граємо кохання

«Весь світ — театр, а люди в ньому актори» — відома фраза Шекспіра. Вже чотири сторіччя твори цього легендарного англійського драматурга посідають провідні позиції в театрі, але найчастіше ставлять «Ромео і Джульєтту». Наприклад, на київській сцені в різних інтерпретаціях цей шекспірівський сюжет можна побачити у виставах: ТЮГу на Липках, Національній опері України, Театрі ім. І. Франка, Російській драмі. А постановка в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра названа кращою в минулому сезоні і нещодавно отримала відразу чотири вищі нагороди на «Київській пекторалі» (див. «День» № 51). Незабаром на публіку чекає ще одна версія шекспіріади: 7 квітня Театр на Подолі запросить глядачів на прем’єру «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео і Джульєтти». Ми запросили трьох столичних акторів, які виконують ролі Ромео, поміркувати про кохання...

Ахтем СЕЙТАБЛАЄВ — Ромео Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра:

— Мені простіше говорити про кохання Ромео і Джульєтти, виходячи з нашої вистави, поставленої Олексієм Івановичем Лісовцем. У нашому рішенні — Ромео не юний хлопчик, він більш зрілий. Він чудово розуміє, що навколишній світ буває різним. Але в житті мого персонажа трапилася знакова зустріч, завдяки якій він зрозумів, що насправді все його життя перевернулося з появою в його долі юної чистої дівчинки — Джульєтти. Ромео став чеснішим і сміливішим. Кохання його осяяло і окрилило, і без Джульєтти життя не має сенсу... А що стосується любові до театру, це ж не секрет, що в ньому актори працюють не за гроші (їх у театрі багато не заробиш). Цінніше за все відчуття, що ти займаєшся улюбленою справою. Що може зрівнятися з тією миттю щастя, коли в якийсь момент ти мовчиш, а зал завмирає, вслухуючись у дзвінку тишу. У ці 10 секунд приходить відчуття певної влади над публікою і повноти життя: ти і глядачі дихають в унісон...

Ви знаєте, спочатку, коли приходиш вчитися до Театрального інституту, то гадаєш, що акторську і режисерську професії становлять оплески, шанувальниці, квіти. Лише поступово приходить розуміння, наскільки це важка праця. Якщо ти не любиш театр, то треба обирати іншу професію.

Володимир АБАЗОПУЛО — Ромео Театру ім. І. Франка:

— Вибудовуючи сценічні взаємини з Джульєттою, я відштовхувався від свого, нехай невеликого, але все-таки бурхливого життєвого досвіду (Володимиру 18 років — І. В. ). Грати про кохання і не знати цього великого почуття — неможливо. Я пригадав своє кохання, ті ніжні і трепетні стосунки, які паморочили голову і намагався передати аромат кохання на сцені. Актриса Ксенія Баша-Довженко дуже щирий і чуйний партнер, з нею легко грати кохання. Ми намагалися передати на сцені справжні почуття, до яких треба прагнути в житті. Режисер Валентин Козьменко-Делінде поставив виставу про молодих, і тому наша вистава, насамперед, зацікавила молодих глядачів. Я щасливий, що в моїй долі з’явилася роль Ромео. Я обожнюю Театр ім. І. Франка. Для мене він є рідним домом, в якому я виріс і продовжую ще зростати. Свою першу роль (хлопчика в «Майстрові і Маргариті») я зіграв у шість років. Уже тоді я зрозумів, що закохався в театр на все життя.

Євген АВДЄЄНКО — АВГУСТ (Ромео ХХI століття) Театру російської драми ім. Лесі Українки:

— Виставу «[email protected] (Norway.Today)» Георг Жено поставив за п’єсою сучасного німецького драматурга І. Бауершима на «Сцені під дахом». Перед початком репетицій режисер розказав нам, акторам, зайнятим у виставі, що в Німеччині молодь практично позбавлена нормального спілкування між собою. Маса чоловіків і жінок самотні. Щоб врятуватися від цього, багато хто знайомиться в інтернеті. Проблема наших героїв — це проблема неможливості бути разом. По суті, вона та сама, що і в шекспірівських Ромео і Джульєтти. Ще одна паралель — смерть героїв. Август і Юля спеціально приїхали до Норвегії, щоб покінчити з собою в горах... Але вони закохалися одне в одного і це почуття пробудило в Августі бажання жити. Хоча герої розуміють, що, повернувшись додому, вони знову опиняться в брудному і жорстокому світі, де немає місця для їхнього кохання...

Коли граю з партнеркою любовну сцену, то абсолютно неважливо, які в нас з нею стосунки в житті. Я намагаюся побачити все найкраще в актрисі, і раптом розумію, що дійсно в ту мить закохуюся в неї. Поки мені важко говорити про кохання. Мій життєвий досвід ще невеликий. Торік я закінчив Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка- Карого і тільки роблю перші кроки на професійній сцені. Сьогодні для мене театр — це непросто, але все-таки прекрасно!