І один у полі воїн, або Чому баян Олега Скрипки з роками легшає

Бурякова сорочка і чорні в обтяжку брюки (Олег змінив свій традиційний «прикид», головним елементом якого були спортивні штани червоногарячого кольору) чудово контрастували з мундирами військових музикантів.

Праворуч від Скрипки розташувалися трубачі і ударник. А ліворуч — квінтет вокалістів. Вони славно підспівували баритонами і навіть завзято посвистували. Апогеєм спільного виконання Олега з ударним співочим загоном Збройних Сил України стала пісня «Їхали козаки». Музиканти точно відтворювали стилістику козацьких оркестрів. Дуже радісно і жваво було виспіване те місце, де нещасну Галю, за сюжетом, спалили, давши наостанок цинічну пораду її батькам: «Той, хто дочок має, хай їх научає!».

Під впливом молодецької поведінки Олега, який завзято розтягував міхи баяна, учасники ансамблю Збройних сил також розходилися і почали, усміхаючись, підморгувати дівчатам у залі.

Ніколи я не бачив, щоб фольклорний репертуар викликав таку бурхливу, фанатичну реакцію залу. Дівчата так істерично-віддано вищали, що було зрозуміло: сумна доля героїні пісні «Їхали козаки» і моралістичний висновок iз неї — їх абсолютно не хвилює. Чого не скажеш про добрих військових молодців, які вітально махали прихильницям і один навіть зобразив пальцями, що не проти, мовляв, записати телефончик.

Було заспівано і багато інших народних шедеврів. Скрипка зробив для популяризацiї української пісні більше, ніж всі народні хори України разом взяті. (Вибачте за суб’єктивізм!)

Не обійдено було співаком і російського репертуару. Як завжди на ура, Скрипка виконав хіт із «Сімнадцяти миттєвостей весни» — «Я прошу, хоть ненадолго». За Олегом у цей момент на екрані з’явилася задумлива постать Штірліца, який прогулюється у німецькому березовому гаї.

Виконання ліричних композицiй у Олега носить дещо маскарадний характер, від чого у цих пісень, за рахунок їхньої глибинної лірики, з’являється кумедний підтекст. Саме внаслідок цих його властивостей, коли він виконує навіть свою власну «серйозну» пісню — вона виходить нуднуватою. «Глибина» повністю приспала зал, попри те, що за спиною Олега борознили океанські простори кровожерні акули.

Єдиний вийняток — пісня «Любов». Проте і під час її виконання стався незапланований курйозний випадок. На сцену, трясучи картонними крильцями, вискочили шестирічні дівчатка, які зображали ангеляток. Вихованці другої хореографічної школи. Останнє «ангелятко», щоправда, надто вже жваво випурхнуло на сцену і, зачепившись за провід, навернулося. Не звертаючи уваги на сміх, що мимовільно вирвався у публіки, дівчинка відразу ж схопилася і швидко наздогнала свою пернату зграю. Характер!

З нових обробок старих речей можна відзначити вільну рок-інтерпретацію Олегом пісні Розенбаума «Гоп-стоп».

Я думаю, Олександр Якович навряд чи був задоволений таким трактуванням свого блатного витвору. Він взагалі досить зневажливо відгукується про групи, котрі працюють у сміховому ключі, обзиваючи їх «ляпіси-водоплясови» (зате він у захваті від «повидла» Валерія Меладзе). Проти «Ляпіса Трубецького» особисто я, на відміну від метра бардівської пісні, нічого не маю. А от що стосується Олександра Яковича, то він якраз кілька років тому дуже насмішив публіку у Палаці «Україна», коли під час виконання «Гоп- стопа» на сценi з’явився приблизно такий же, як і у Скрипки, дитячий хореографічний ансамбль. На дівчаток у блакитних сукенках, які зворушливо стрибали під «Семен засунь ей під ребро, смотри не обламай перо...» — дивитися без слiз було неможливо. Слiз вiд смiху.

Повертаємося до Скрипки. Майже всі номери він оголошував iз жартівливим пафосом: «Ця пісня у стилі хард-рок», «...це у стилі реп», «...це у стилі танго», «...це у стилі хаос»... Однак і хард, і реп виконувалися виключно на баяні.

Скрипка активно спілкувався зі студентською аудиторією і відповідав на всілякі запитання, щоправда, благополучно викидаючи половину записок, які вважав «некоректними». Олег ностальгійно зауважив: «Цей зал я будував своїми руками. Тому мені подвійно приємно бути на цій сцені не як будівник, а як артист». Народ цікавило багато що: «Чи виконав він у кліпі «День народження» роль жениха до кінця?», «Чи не має наміру він почати хореографічну кар’єру?» тощо. На запитання: «Чи важкий у нього баян?», Олег відповів: «Уже ні. А у сім років, коли мені його подарували, він здавався дуже важким. Це досі той самий інструмент. З роками він для мене все легшає і легшає...»

Безліч записок були нескінченними освідченнями у коханні. Улюблений, талановитий, єдиний! Після цих нестримних визнань Скрипка вирішив пококетувати з публікою і, недоспівавши навіть години свого виступу, заявив, що концерт закінчено.

Народ відразу ж кинувся до дверей. Олег, мабуть, такої невдячності не чекав, оскільки збирався тріумфально, під оплески повернутися. Публіка, винувато зупинилася, побачивши, що артист не поспішає залишати сцени. І оваціями повернула йому душевну рівновагу.

Частковим виправданням такої її віроломної поведінки служить вічний, хронічний «дефект» актового залу КПІ: довжелезні черги до гардероба. До того ж навпроти відкритих парадних дверей. Поки забереш пальто — спина інеєм покриється...

Таким от чином Скрипка «закінчував» концерт ще кілька разів. Однак уже обережніше. І навчена на капризах свого кумира, публіка поводилася коректніше. Олег, повертаючись, щоразу урочисто кланявся, прикладаючи по-балетному руку до серця. Дійсно, дивись, ще й хореографічну кар’єру почне: балетні виходи і поклони він опанував блискуче.

Під фінал репортажу можна приєднатися до письмових і усних визнань у любові публіки до Скрипки, і поздоровити Україну з таким яскравим самобутнім талантом.

Та все-таки хотілося б додати: Олег, звичайно, як прекрасний мультиінструменталіст, відмінно грав і на баяні, і на трубі, і на електрогітарі. І навіть трохи на дитячому синтезаторі, коли потрібно було зобразити програш до українського варіанту «Меня засосала опасная трясина». Однак, не міг же він грати на цих інструментах ОДНОЧАСНО. І попри те, що всім зрозуміло, «хто на світі всіх миліший, рум’яніший і біліший...», інших членів «Воплів Відоплясова» також хотілося б послухати. І побачити, певна річ .