Iконосвіт Олександра Охапкіна

У київському арт-холі «Кайрос» Ольги Богомолець проходить експозиція робіт митця, присвячена його 50-річному ювілею. Виставка називається «Домашні ікони Олександра Охапкіна».

— «Хатні ікони» — не церковний термін, —наголосив Дмитро Степовик, завідувач відділу Інституту мистецтва та етнографії НАН України, знаний дослідник іконопису і сакрального мистецтва, — а це той різновид мистецтва, яке має питомі українські традиції і не суперечить канону. Віднайдені домашні ікони (які представлені в Радомишльському центрі О. Богомолець) засвідчують, що вплетення в ікону образів рослин має надзвичайно довгу історію, за якою стоїть природне людське бажання наблизити небесне, наповнити сакральний простір незнищенною енергією, теплом і любов’ю.

За словами дослідника, в Єгипті, неподалік від Шарм-ель-Шейха, збережено старовинні ікони аналогічного типу. Вони відтворюють первісну іконічну автентичність, у якій зображення сакрального аж ніяк не доводилось робити в «сірих» кольорах, Бог не відмежовувався від природи, яка є творінням Божого задуму. На первісних іконах майстри прагнули відтворити істинне світло душі і духу; ті ікони не випромінюють болю, не відтворюють мук каяття, не закликають до аскези й усамітнення (згодом саме ці настанови було покладено в «канонічний» іконопис). У стародавні часи, до VIII століття, ікони були світлими, подібно до того, якими постають ікони Охапкіна.

Творіння митця насичені теплими кольорами, в них дотримано всіх правил іконописної колористики (в кутках ікон натрапляєш на оберемки квітів, маленькі суцвіття чи квітки-німби). Ікони Олександра Охапкіна випромінюють таке тепле світло, яке зачаровує людину життєдайністю і змушує наші очі так само випромінювати світло. Так, Матір Божа постає в оберемку з квітів. Рослинний код у цьому світі — і оберіг, і втілення природного безсмертя, в якому можна вбачати залишки дохристиянської залюбленості у природу, вічний кругообіг енергії. Це та залюбленість, яку випромінюють поезії Павла Тичини й Богдана-Ігоря Антонича. В цьому світі францисканської любові немає смерті, людина не відчуває священного трепету перед Божественним... Людина отримує світло й тепло у свою душу, розуміючи, що Бог створив людину для того, щоб вона могла поцінувати його творіння. А отже, вона отримує надію.

Сьогодні роботи Олександра Охапкіна посідають почесні місця у фондах Національної спілки художників України, Державного музею народної архітектури та побуту України, приватних колекціях Німеччини, Франції, Польщі, Канади, Англії, Австралії, США. Його ікони стали окрасою багатьох церков та соборів України і світу, серед яких церква Святого Володимира в Парижі, собор Святого Юра (Львів), київська церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церкви Олександрії та Кіровограда.