Кабаре — це «De Phazz»
Причину, через яку німецька поп-група здобула таке широке визнання, визначити важко. Напевно, секрет у легкості, виразності того, що вони грають, при цьому без настирливого естрадного сюсюкання, яким просто-таки забито ефір. З деяким обмовками «De Phazz» можна віднести до поширеної в останні роки музичної філософії «лаунж», тобто, буквально, «коктейлів». Основне правило такої суміші — ніщо не повинно бути надмірним, травмувати слух публіки зайвим натиском, емоційністю. «De Phazz» витримує всі інгредієнти ідеально. Їхній коктейль складається з таких смачних компонентів, як босса-нова і мамба, ейсид-джаз і просто джаз. До того ж — ще й неймовірний шарм усіх учасників команди. На прес-конференції, яка відбулася в прямому ефірі «Нового каналу», гості так і сяяли усмішками, на всі запитання відповідали дотепно і доброзичливо, демонструючи повну відсутність горезвісних зоряних комплексів.
Візуальний момент виявився, загалом, ледве чи не важливiшим, ніж музичний. Концерт «De Phazz» — це справжнє, дуже театралізоване шоу. До співу і музики додається відшліфована хореографія і барвисте, із сюрреалістичним відтінком, відео. Дует танцівниць, що змінювали при кожному виході не тільки вбрання, а й пластику рухів відповідно до стилю чергової композиції, просто підкорив зал.
Однак основна прикраса, рушій всього шоу — чарівні вокалісти. Чорношкірий симпатяга Карл Фрірсон і розкішна голосиста мулатка Пет Епллтон з неймовірною легкістю перетворювали Київ на надджазовий Нью-Орлеан. Вони обігравали кожний рядок своїх пісень, вони пестили зал ілюзією небувалого звукового комфорту. Разом із фантасмагоричними мультфільмами на екрані задника все видовище нагадувало радикально оновлене феєричне кабаре, що, однак, зберегло зв’язок з минулим століттям.
Ось, до речі, і відповідь на запитання, яке не дає спокою після знайомства з «De Phazz»: що ж у них власне німецького, крім, зрозуміло, весельчака-тромбоніста Отто Енгельхарда? Національна приписка вгадується саме в стильовій ідеї, навколо якої і будується шоу. «De Phazz» — не клуб і не дискотека. Тут екзотичні голоси, феєрія костюмів і танцювальних стилів (у певні моменти хореографічна група відтворювала на сцені ритуальні язичницькі танці або щось на зразок японського театру, а часом вся компанія дружно витанцьовувала мамбу), джазова гармонія, електронні ритми. Все разом — кабаре, тобто те місце, де тільки й можливі неймовірні та життєрадісні «коктейлі» і маскаради. Причому це кабаре вже наших часів, напоєне струменями культурної відвертості. І холоднуватий простір Жовтневого палацу, здавалося, не цілком відповідав такiй задушевнiй, камернiй розвазi.
Але це не страшно. Адже кабаре, яке, згідно з пісенькою із відомого фільму, і є — життя, у нас не було навіть у кращі роки. А німці в ньому якраз набили руку настільки, що змогли перетворити його в різновид культурного експорту під маркою «De Phazz» і показати нам на взаємне задоволення.
