Картини як серцебиття

Експозиція «Людина, що народилася з пензлем у руці» представлена в Мистецькій галереї Гері Боумена, що на вул. Наливайка, 18.

Куратор показу — народний художник України, академік Національної академії мистецтв України Любомир МЕДВІДЬ, який, анонсуючи виставку, зазначив, зокрема, що Патик — трансцедентальне, до кінця непізнаванне явище в царині мистецької культури. «Його творчий геній очевидний і заразом неосяжний, загадковий, такий, що властивий істинно знаменному явищу. Його виражальні засоби — на відкритій поверхні, і це — експресія, потужність кольору, розкіш вільної композиції, знаковість форми, невичерпна образна фантазія, точність спостереження, органічність живописної структури, свобода володіння матеріалом, висока професійна майстерність, лапідарна легкість виконання... Все ж важливим є те, що постає мовби «за» поверхнею Патикового твору, хоч би яким простим і доступним, на перший погляд, був цей твір, хоч би чого стосувався почерк віртуозного майстрового пензля та який образ поставав би на полотні», — вважає академік Медвідь.

Нагадаємо, Володимир Патик (9 жовтня 1926 р. — 28 серпня 2016 р.) — народний художник України, лауреат Шевченківської премії, почесний громадянин Львова. Творчість Володимира Йосиповича упродовж понад 60 років є візитівкою галицької малярської школи, а вперше свої картини Патик представив публіці 1954-го.

У 14-річному віці, 1941-го, за два тижні до війни, поїхав із рідного села Чорний Острів до Львова    — вступати до художньо-промислової школи (тепер — Коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Із собою взяв малюнок із зображенням батьківського подвір’я, і ця робота, до слова, якимось дивом, як кажуть у родині Патиків, збереглася досі. Вчителями майбутнього Шевченківського лауреата були Микола Федюк, Йосип Бокшай, Роман Сельський, Михайло Осінчук, Вітольд Манастирський.

Після закінчення Львівського інституту декоративно-ужиткового мистецтва (1953 р.) Патик постійно в подорожах — не пропускає жодної можливості відвідати Полтавщину, південь України, Карпати. А ще в його творчих маршрутах — Кольський півострів, країни Балтії, Урал, озеро Байкал, Середня Азія, Кавказ... І звідусіль привозить матеріал, який втілює в картини. Згодом додалися поїздки до Польщі, Угорщини, Німеччини, Франції. Але особливо Патика цікавили «місця Ван Гога», Париж і знайомство з полотнами видатних Сезанна, Ренуара, Дюфі.

Виставлявся в Росії, Канаді, Японії. Багато його робіт зберігаються в музеях Канади, Киргизії, Київському національному художньому музеї, Музеї сучасного образотворчого мистецтва, Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, Національному музеї імені Андрея Шептицького, в обласних музеях України. Картини Володимира Йосиповича є також у приватних колекціях Загребельного, Дзюби, Вінграновського, Павличка, Драча. Про це журналіст «Дня» дізналася в родині Патиків, куди навідалася кілька років тому, ще за життя Володимира Йосиповича (публікація «Портрет України, що зникає» у «Дні» №42 від 12 березня 2011 р.).

Оглянути ретроспективу Патика, згадати Майстра добрим словом до арт-простору Гері Боумена прийшли його колеги й шанувальники творчості. Серед присутніх — дружина пані Романа та син Остап — художник і викладач живопису на кафедрі дизайну Лісотехнічного університету. Людей було стільки, що галерея навіть і не вмістила всіх охочих.

«У Володимира Патика було дуже гарне відчуття європейськості в організації картин, — розповів «Дню» історик мистецтва професор Роман ЯЦІВ. — Він був дуже високоосвіченим у професійному сенсі, прекрасно знав досвід імпресіоністів, сезанністів, постімпресіоністів, й експресіоністи для нього не були чужі. Утім, він не піддавався жодним впливам — завжди був самодостатнім та оригінальним. Картини Патика — це його серцебиття».