Кат і жертва

11 та 13 березня на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки Санкт-Петербурзький театр ім. Ленсовєта презентує виставу «Калігула».

П’єсу Альбера Камю поставив володар російської театральної премії «Золота маска» Юрій Бутусов, а роль тирана Калігули зіграє один із найпопулярніших акторів Костянтин Хабенський. У цій постановці глядачі зустрінуться ще з однією російською знаменитістю — Михайлом Пореченковим. В інтерпретації «ленсовєтовців» Калігула аж ніяк не параноїк, який з нудьги давав розпорядження вбивати не лише ворогів, але й друзів, які набридли йому. Ні Камю, ні Бутусова не цікавили історичні реалії… У виставі Калігула — ніжна, чутлива молода людина. Він підступний і капризний, оскільки досяг вершини влади, ставши імператором. Але, піднявшись на одну вершину, він відразу ж хоче підкорити наступну. Калігула вимагає рабського підкорення, любить лестощі, але не виносить фальші. А як любити нелюда, здатного заради нудьги розігрувати жорстокі комедії, коли на кон ставиться людське життя? Калігула Хабенського — кат і жертва одночасно... Це поет і вразливий романтик, який отримав владу. Калігула ламає себе, перетворює свої поетичні образи на жорстокі накази і поступово стає моральним монстром, людиною, у якої немає місця почуттям та емоціям.

Калігула — одна з кращих театральних ролей Костянтина Хабенського, і цю виставу Юрій Бутусов спеціально поставив на нього. «Багатоликий Калігула (Хабенський) постає блискучим комедіантом, актором за покликанням, здатним з рівним успіхом розіграти і тирана-імператора, і філософа, і друга-коханого... І при цьому зберегти у вічній грі хоча б натяк на непросту людську суть, внутрішню роздвоєність, де головний страх — самотність, незважаючи на всю браваду. Для цього Калігули весь Рим — театр, де він — прем’єр, а всі інші — масовка або глядачі. Калігула змінює одяг, гримується, виконує «номери», звертається до публіки в залі...

Є в образі Калігули якась беззахисність. Цей вбивця не викликає огиди, тому що виставу поставлено як філософський балаган, а балаганними вбивствами не обурюються. Петрушка, Панч — не вбивці, хоч на їхньому бойовому рахунку кілька покійників. Власна смерть клоуна також смерть ритуальна. У виставі вона обертається майже жартівливою пантомімою, коли змовники уповільненими рухами б’ють Калігулу. Фінальна його репліка: «Я живий ще», — не останній хрип помираючого, а останній жарт клоуна, який з самого початку безсмертний...