Казки «бабника» Ейрамджана
Ненав’язливо, але методично, неначе роблячи ін’єкції кожним своїм фільмом, цей режисер із «окличним» прізвищем Ейрамджан навчає нас долати комплекси. І шукати «найважливішу людину життя» не на телеекрані чи естраді, а поруч із собою.
Анатолій Ейрамджан написав колись сценарій стрічки «Найчарівніша і найпривабливіша», а потім і сам прийшов у режисуру. «Бабник», «За прекрасних дам», «Моя морячка», «Наречений із Майямі», «Імпотент», «Нічний візит» та інші фільми знімав за своїми сценаріями сам. Картини ці відверто нехитрі, та майже щоразу виходили в лідери прокату. Автор дає глядачеві, стомленому грубою реальністю, дозу казки. Казки ці аж ніяк не билини, а беруть початок із міських анекдотів, чоловічого фольклору, яких позбавлено непристойності. У нього немає насильства і «свинцевих мерзенностей життя», а є здебільшого історія кохання.
У новому фільмі режисера «Примадонна Мері» ми бачимо традиційну для Ейрамджана пару приятелів, один iз яких — досвідчений ловелас, другий — скромняга. Жвавого спокусника грає традиційно затребуваний «герой» Борис Щербаков, а рохлю, котрий не вміє познайомитися з жінкою, — Михайло Кокшенов, визнаний майстер веселого жанру.
Герої живуть в Америці, вони з емігрантів, що дуже скучають за батьківщиною. Навіщо поїхали, самі не до кінця розуміють, і «зв’язок із Росією» знаходять у швидкоплинних романах із колишніми співвітчизницями, котрі приїжджають до США хто за покупками, хто — просто подивитися. Герой Щербакова призвичаївся знайомитися з жінками в аеропорту, вдаючи, що не зустрів «своїх» і тепер може підвезти прекрасних дам туди, куди їм потрібно. Пробує використати його прийоми й кокшенівський удівець. І бачить одного разу в натовпі прибулих... Аллу Пугачову! От він уже несе її валiзи, от допомагає оселитися в готелі, от уже разом із нею вночі на пляжі.
Глядач же знає, що це не зірка, а бібліотекарка (Ірина Розанова), яка перемогла в телеконкурсі двійників, де призом була поїздка до Штатів. Не те, щоб вона була кращою за всіх, але голова журі (Михайло Державін) вирішив: давайте пошлемо «Пугачову» до Америки! З умовою, щоб була в тому самому парику а-ля Алла й тому самому вбранні, що на сцені. І послали. Аж тут і почалися цікаві непорозуміння.
Для зйомок у фільмі Ейрамджан запросив також Наталію Селезньову, Роксану Бабаян, Тамару Акулову й навіть відомих політиків: Валерію Новодворську з Костянтином Боровим, що зіграли тут самих себе.
У принципі, це досить середня комедія становищ, від якої за версту відгонить малобюджетністю (проте Америка справжня, не картонна). Так, постановник тут — не Бертолуччі й не Тарковський: Ірина Розанова не дуже схожа на Пугачову й навіть не особливо намагається копіювати її манери (що могла б зробити), і всі жінки, що їх зустрічали в аеропорту, як на підбір — «пустишки». Колізія прямолінійна, діалоги невинахідливі, жодних великих думок у кінострічці не закладено. Але Ейрамджан знає смаки масового глядача й відверто працює в руслі їхніх очікувань. Не відволікаючись на побічні сюжетні лінії, він прямо приводить героїв на щасливу фінішну пряму. В інших фільмах їм почали б вигадувати перепони, щоб долаючи їх, закохані могли перевірити (і довести глядачеві) свої почуття. Головний же «бабник» країни мучить їх зовсім мало й прямо підганяє до весілля. Він не вдає із себе естета, інтелектуала: просто розповідає байку, і не хоче, щоб вона вийшла нудною. А там, хто хоче, нехай закидає йому про брак смаку.