«Хор Турецького» їде до Києва
З 20 по 22 квітня концерти цього популярного колективу пройдуть у Палаці «Україна».
Одного разу скромний молодий диригент малопримітного єврейського хору Міша Турецький відчув, що так далі співати не можна. І перетворив свій колектив на арт-групу імені себе. Голосисті чоловіки зробили ставку на стиль crossover, тобто адаптували популярну класику і фолк для естрадного вжитку. Прийом спрацював напрочуд добре. На концерти народ почав ломитися, як на шоу поп-зірок, пишуть izvestia.ru Цієї весни «Хор Турецького», нарешті, випустив свій перший повноцінний альбом. У ньому два CD і один DVD. Під вивіскою «Велика музика» тут сусідять «Мурка» і «Отче наш», «Чарівна флейта» Моцарта і «Синій туман», єврейська літургія «Єрушалаїм» і хіт радянської пори «Широка страна моя родная»...
— Михайло, ви дійсно вважаєте «Хор Турецького» високим мистецтвом, а не поп-проектом?
— Ми змішали естраду з класикою. Намагаємося робити якісну естраду. Естраду на консерваторському рівні. Інакше нам просто нецікаво. Навіть під час навчання в Гнесінці мені нудно було займатися самою класикою.
— Ви спробували вгадати кон’юнктуру ринку і вдало продатися?
— Я взагалі не вірив, що можливий такий вдалий розвиток подій. Воно саме так «нарулилося». Деякі, навпаки, попервах радили мені не експериментувати, вважали, що мій задум — маячня, що треба послідовно займатися тим, чим і раніше.
— Не секрет, що поворотним моментом у кар’єрі «Хору Турецького» стало попадання в прощальний тур Іосифа Кобзона. Це також випадково вийшло?
— У 90-х роках у нашому репертуарі була добірка єврейських пісень. Ми знали, що Кобзон робить інтернаціональну програму, і подумали, що в блоці єврейських номерів наш колектив міг би бути йому корисним. На той момент ми не дуже розуміли, що участь у турі Кобзона може принести нам упізнавання в народі. Ми тоді вже їздили на гастролі в Америку, Англію, Ізраїль. Кобзон прийшов на наш виступ, подарував букет і сказав, що йому сподобалося. А от далі я наполегливо і важко намагався до нього достукатися. Можливо, я стукав голосніше за інших, хоча велику частину часу в той період проводив з нашою групою в Америці і навіть не мав мобільного телефону. Підбігав до таксофона, купував картки і намагався додзвонитися йому в Росію. Зрештою домовився про зустріч у його офісі. Він мене прийняв. Я прийшов із демонстраційними записами, заспівав і за нього, і за хор, пояснив: «Ось тут — ви, тут — ми, ось так все буде виглядати в програмі...». Загалом, якось я його вмовив узяти нас у тур, і цей хід мав великий успіх. Для нас участь у тому проекті стала чудовою школою. Ми тоді фактично навчилися співати в мікрофон. До цього працювали здебільшого без мікрофонів.
— Назва вашої групи виникла невипадково. Не «Чудова десятка», «Десять солов’їв» або «Компанія співочих друзів», а саме «Хор Турецького»...
— Ми мучилися з цією назвою. Не дуже хотілося вживати слово «хор», і «Турецького» не дуже хотілося. Але просто не знайшли іншої форми. Були різні варіанти: «Енергія голосів», «10 співаків». Коли у нас було більше єврейського в репертуарі — «Москва — Єрусалим», «Група J» тощо. Але все здавалось якимось безликим.
— Хто все ж таки ухвалив остаточне рішення і сказав: «Хор Турецького» — це найкращий варіант»?
— Ми взяли одну дівчину в склад. Вона років зо два у нас працювала, потім закохалася в одного з учасників групи, не знайшла взаємності, почала мучитись і пішла з колективу. От вона і сказала якось, що треба називатися арт-група «Хор Турецького». Тож присягаюся, це не моя ідея.
— У «Хорі Турецького», вочевидь, суворо вибудована ієрархія. Ви — головний, і з вами краще не сперечатися?
— Буду дуже радий, якщо хтось у колективі ухвалить рішення, не звертаючись до мене, і життя засвідчить, що це рішення вірне. Але трапляються ситуації, коли група заходить у глухий кут і просить мене ухвалити рішення. А сперечатися зі мною, звісно, можна. Я ж не ідіот, не самодур.
— Маєте спортивний вигляд, відчувається, що стежите за своєю формою. Хоча, мабуть, у чоловічому колективі після чергового концерту хочеться розслабитися, випити горілочки-коньячку. Чи в «Хорі Турецького» про таке не може бути й мови?
— Я не стежу пильно, що роблять учасники колективу після концертів, але в принципі у нас сухий закон, і за його порушення передбачені серйозні штрафи. Люди працюють за гроші і повинні нести відповідальність за свої вчинки.
— У вас є друзі в «Хорі...», чи тільки колеги, партнери?
— Здебільшого, колеги. Але маємо хороші стосунки.
