Кличко попереджає!..

Член Оргкомітету з проведення Євро-2012 висловлює побоювання з приводу темпів підготовки України до фінального турніру континентальної першості. Свою позицію знаменитий спортсмен і перспективний політик розкрив у прямому ефірі програми «Футболоманія», відповівши на запитання ведучого та слухачів радіо «Промінь». Пропонуємо до вашої уваги цю бесіду (з деякими скороченнями), опубліковану в інтернет-виданні «Пресинг».

— Віталій, останнім часом ви вельми критично оцінюєте те, як Україна готується до Євро-2012. На чому ґрунтуються ваші побоювання, адже той самий УЄФА поки й не думає бити в набат...

— Уточнюю. Це не песимізм, а конструктивна оцінка підготовки країни до проведення європейської першості. Пройшло вже більше півроку після перемоги України у тендері, але, на превеликий жаль, в цей період країна жила більше політичними подіями. Тому вся увага міністерств, відомств, урядовців була зосереджена на виборах, а не на реалізації функцій центрального та місцевих оргкомітетів Євро—2012.

Тепер же, сподіваюся, ми зможемо налагодити роботу відомств, відповідальних за підготовку до першості, а також призначимо відповідального віце-прем’єра — людину, яка змогла б безпосередньо, на державному рівні, відповідати за проведення Євро.

Перед нами стоїть важке завдання. У мільйонів наших футбольних вболівальників є величезне бажання побачити чемпіонат Європи, гостинно прийняти іноземних фанів, показати Україну, яку, по всьому світі, за великим рахунком, знають по Чорнобилю. Для цього потрібно провести Євро-2012 на високому рівні. Ми у змозі це зробити, і я впевнений, що спільними зусиллями, за гарної організації, ми впораємося з поставленим завданням і проведемо фінал європейської першості не гірше, ніж у Португалії.

— Надзвичайно гостре питання — наявність сучасного стадіону в Києві. Доля «Олімпійського» поки ще не визначена, а перспективи зведення нової арени — ще більш туманні.

— Найбільша проблема, яку президент УЄФА Мішель Платіні виклав у листі до президента ФФУ Григорія Суркіса, полягає в тому, що будівництво торговельно-розважального комплексу «Троїцький» перед НСК «Олімпійський» блокує евакуаційні шляхи для глядачів, а це — безпека вболівальників. У зв’язку з цим, ще 31 серпня Президент України своїм указом доручив київському меру та Київраді вирішити дане питання у найкоротший термін. Минуло кілька місяців, але, на превеликий жаль, нічого не було зроблено.

Залишається поставити запитання: скільки разів Президент повинен видавати укази, скільки разів чиновники повинні чути вказівки, щоб справа зрушила з мiсця? Віктор Ющенко дуже правильно розставив акценти, оголосивши на останній Координаційній раді, що, якщо протягом тижня дані розпорядження не будуть виконані, він більш жорстко поставиться до тих, хто ігнорує його розпорядження.

— Віталій, невже до цих пір не можна знайти управи на цих забудовників?

— Я хочу повернутися до одвічної проблеми — до відповідальності чиновників. Вони не можуть мислити стратегічно: спочатку ми кладемо асфальт, потім згадуємо, що забули покласти труби, зриваємо цей асфальт, кладемо його знову, потім, виявляється, згадуємо, що забули покласти кабель. Такі речі — скрізь і всюди...

Аналогічна ситуація і з «Олімпійським», об’єктом стратегічного значення, який є головною ареною країни. Чиновники, які дали дозвіл на забудову площі перед стадіоном, не усвідомлюють, що повністю паралізують роботу арени. Виходить, тепер боремося з проблемами, які самі собі створили: спочатку дали дозвіл, почали будувати, а тепер шукаємо варіанти виходу з глухого кута. Інвестори, вочевидь, не винні в цьому: вони отримали дозвіл, вони будують. Насамперед, винні ті люди, які далі їм добро.

У цьому випадку є два шляхи вирішення: надати інвесторам альтернативний майданчик і компенсувати їхні збитки. Тоді всі сторони повинні залишитися задоволеними. Якщо не буде знайдено компроміс, перейти на більш радикальні заходи. На кону стоїть престиж держави, й, якщо ми у найкоротші строки не вирішимо проблему «Олімпійського», проведення чемпіонату Європи виявиться під великим знаком питання.

— Скажіть, навіщо боротися за «Олімпійський»? Адже це застаріла споруда, дуже незручна для вболівальників... Можливо, краще побудувати новий стадіон, як у Англії — знесли «Уемблі» та звели новий. У «Олімпійського» одна перевага — він знаходиться у центрі міста, до нього легко добиратися.

— Однозначно — стадіон нам потрібен. Раніше, ніж щось знести, потрібно побудувати нове. У нас є договір з УЄФА, в якому чітко сказано, що фінал європейського форуму повинен пройти на «Олімпійському». Так, коли на цій арені проходять важливі матчі, центр міста паралізується на кілька годин, але, повірте, це природно. До того ж, зараз розглядається варіант зведення нового сучасного стадіону на проспекті Глушкова, 1 — це територія Експоцентру. Поки ж, спираючись на договір з УЄФА, ми повинні у найкоротші строки реконструювати НСК «Олімпійський».

— Скажіть, ви справді вірите, що знесуть ці будівлі перед «Олімпійським»? Адже, навіть скандальний будинок на Грушевського, 9а — незважаючи на указ Президента — і той не був знесений! Про що тоді можна говорити?!

— Я ще раз повторю: питання про проведення чемпіонату Європи 2012 року є нагальним, і якщо ми не розрубаємо цей гордіїв вузол, то можемо втратити право на проведення фінальної частини першості. У мене є повна впевненість, що ми знайдемо вірне рішення, і Президент України підтвердив це на нараді Координаційної ради. Упевнений, волі та бажання, щоб вирішити це питання, вистачить і в політиків. Тут справа у строках — час працює проти нас, і ми повинні діяти максимально швидко.

— Гадаєте, ми встигнемо підготувати наші дороги до початку Євро-2012?

— Це одне з основних завдань, які стоять перед мерією. Із подібною проблемою стикаються жителі всіх мегаполісів. Проте це завдання не єдине. Тим не менш якісним проведенням турніру ми хочемо довести, що Київ є європейською державою.

Наша столиця — одне з найкрасивіших міст Європи, яка має, до того ж, багатовікову історію. Важливо, щоб він зберіг своє обличчя. Шкода, що женучись за грошима, чиновники дозволяють зводити по сусідству з церквами багатоповерхові потворні споруди зі скла та бетону. На мою думку, в історичному центрі міста подібні забудови взагалі повинні бути заборонені. Бізнес-центри передбачають наплив машин, адже дороги, які будувалися після війни, розраховані на куди менший автопотік. Чиновники, які не враховують такого нюансу, рубають сук, на якому сидять.

Нам необхідні новий генеральний план і нова стратегія розвитку міста. Потрібно чітко представляти собі, що повинен являти собою Київ, по суті, той, що є візитною карткою країни: місто-парк, місто-музей або діловий центр. Усе це можна й об’єднати, якщо все скрупульозно продумати.

— Чи правда, що будуватимуть і ремонтуватимуть дороги в Україні німці?

— До нас звертаються багато інвесторів, у тому числі й зарубіжні. Вони готові вкладати кошти. Упевненість, що ми зможемо побудувати всю цю інфраструктуру у відповідності до європейських стандартів, є. Але для цього нам обов’язково потрібно провести на високому рівні чемпіонат Європи.

Головне, щоб весь цей процес був скоординованим. Не може справа обмежуватися створенням комітетів — при президенті, при прем’єр-міністрі, у Київраді... Знаєте, як у прислів’ї: «У семи няньок дитя без ока»...

— Хотів би повернутися до теми «Олімпійського». Чи не здається вам, що демонтаж торговельного центру — дуже трудоємний процес, який не так уже й просто буде здійснити? Може, варто подумати про додаткові виходи?

— Є вердикт комісії УЄФА: торговельний центр заважає евакуації людей. Це офіційний документ, на нього й варто орієнтуватися. Тим більше, що, наскільки я знаю, можливість знести все непотрібне є. Григорій Суркіс спочатку був проти цього будівництва, однак його не слухали, й тим більше, не вірили, що Україна дістане право провести Євро-2012...

Попередня сума компенсації інвесторам становить $50 мільйонів. Наведу приклад: прибуток проведення ЧС- 2006 у Німеччині становив півтора мільярда євро. Україна, навіть якщо не вийде на такий показник, отримає набагато більше. Я говорю про її імідж.

Гадаю, комплекс — не та проблема, яка може стоятиме на перепоні досягнення куди більш важливої мети.