Колекція, побудована... із цегли
Зайнятися незвичайним колекціонуванням учителя дитячої школи мистецтв спонукав випадок. Якось йому на очі трапилася цеглина із відбитками на ній чиєїсь руки, — вочевидь, тієї людини, яка цю цеглу виробляла. І тоді згадалася О.Кисельову колись прочитана розповідь про одне із див світу — Олександрійський маяк. На ньому було зроблено напис, яким цар Птоломей вирішив себе увічнити. Проте із часом цей напис стерся, а натомість проявився інший, раніше непомітний, вирубаний у камені: «Состратус із міста Кінда, син Дексіпліана, богам-рятівникам на благо мореплавцям».
Відтоді Кисельов уже зовсім іншими очима дивився на нову знайдену цеглину із клеймом. Адже кожна з них була причетна до історії і могла б розповісти так багато... Зачастив на руїни, де відшукував потрібний клеймований матеріал.
Запитання: «Хто, коли і для чого виробляв ту чи іншу цеглу?» — настільки зацікавило допитливого чоловіка, що він подався до архіву і там буквально по крупинках віднаходив дані про цегельні заводи на території Сум і області. Зробив чимало записів у своїх зошитах, склав спеціальний каталог із 39 клейм і, скільки зміг, розшифрував їх.
Ось що дізнався Олександр Іванович про деякі літери. Наприклад, цеглину зі штемпелем «I.A.» він знайшов під час реставрації Троїцького собору в Сумах. З'ясувалося, що це ініціали купця другої гільдії Івана Власовича Асмолова, який заснував цегельний завод 1897 року. Містився він у районі тяглового мосту, а леваду, що поблизу нього, старожили й досі називають Асмоловою. Чимало таких «мічених» цеглин колекціонер знаходив у різних кінцях міста і особливо — на його центральній вулиці Соборній. «Г.З.» — селянин Григорій Зубченко, його завод (рік заснування 1876) був розташований неподалік від центрального кладовища. «I.Н.» — Іван Насєдкін, чиє підприємство стало до ладу 1889 року. До речі, ініціали цих трьох господарів найчастіше зустрічаються на старих сумських будівлях. «В.С.» — селянин Василь Стародуб, «И. — К.» — два господарі, Ісаков і Кулешов і т.iн.
1914 року заводи за сезон випускали в середньому від 2 мільйонів до 3 мільйонів штук цегли. Переваги машинного виробітку там були очевидні. Адже 1748 року цегельня у Глухові з ручним виробітком випускала лише 600 тисяч штук цегли. Однак це підприємство вважалося найбільшим серед цегельних заводів Росії.
1854 року були видані спеціальні «Правила для заохочення государевих селян до будівництва цегельних заводів». Це було зумовлено, вочевидь, тим, що дерев'яні будівлі часто згорали. Із довідників колекціонер дізнався, що 1807 року в Сумах було лише 6 кам'яних споруд, а 1850 р. — 96. І тому споруджувані заводи мали чимало пільг.
На початку 20-х років нинішнього століття заводи майже не діяли, а потім відновили свою роботу під номерами: 1-й, 2-й, 3-й, 4-й тощо. 1925 року Суми вважалися одним із найвигідніших провінційних постачальників цегли московському споживачеві. Проте на цеглі тих часів клеймо зустрічається рідше (пов'язано це, напевне, з нашим виробництвом). Як іронічно зауважує О.Кисельов, радянська цегла (до речі, цеглини менші за дореволюційні) вся однакова...
Власник цікавої колекції може багато і захоплено розповідати не тільки про історію цегельних заводів: а й різних сумських будівель, має свої погляди на сучасне містобудівництво. За його словами, в цегли, як і в людини, ніби є своя щаслива чи нещаслива доля. Тому й існує повір'я: якщо з будівлею сталося лихо, краще з тієї цегли вже нічого не споруджувати. Прикладом того є історія із чоловічим монастирем біля села Мала Черниччина Сумського району. За наказом імператриці його зруйнували разом з іншими українськими монастирями. А із цієї цегли згодом спорудили в Сумах Покровську церкву. Однак і цьому храмові, як і попередньому, не судилося простояти до наших днів.
Рисою характеру, яка притаманна Олександрові Кисельову, є його небайдужість до всього цікавого й оригінального. Шукаючи в розвалених хатах цеглу, він почав паралельно віднаходити ще рідкісні старовинні пляшки і чарки. Їх у нього теж назбиралася ціла колекція. Попутно до рук колекціонера потрапляли давні праски, у збиранні яких Олександр Іванович, зрозуміло, не міг собі відмовити. А ще із землі викопав чудові кахлі, якими колись обкладали печі... Словом, звичайна цеглина, повз яку не пройшов колись Олександр Кисельов, допомогла йому доторкнутися до історії рідної землі. У прямому розумінні цього слова.
