«Коренева пам’ять» — у мережі

Цього разу експерти «Дня» не лише діляться своїми враженнями від нового сайта «Україна Incognita», а й вносять конструктивні пропозиції. Ми обов’язково врахуємо їх, міркуючи над подальшою еволюцією веб-проекту.

Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:

— Газета «День» — одне з небагатьох українських видань, яке вже впродовж тривалого часу успішно займається історичним просвітництвом. Її рубрики «Історія та «Я», «Україна Іncognita», «NB!» стали улюбленими як серед пересічних громадян, які цікавляться історією, так і серед фахових істориків. Суджу по собі: читаючи «День» із його першого числа, зібрав уже архів із сотень статей — як вирізаних із газети, так і електронних копій. Щоразу чекаю зустрічі на шпальтах видання з І. Дзюбою, С. Кульчицьким, І. Лосєвим, І. Сюндюковим, багатьма іншими авторами, статті й роздуми яких заслуговують як на увагу, так і на повагу. Тепер же, із запуском нового проекту, аудиторія «Дня», переконаний, зросте в рази.

Веб-сайт «Україна Іncognita» розпочинає свою просвітницьку місію в непростий час. Країна фактично опинилася у внутрішній окупації, в умовах наступу на традиційні національні цінності — українську мову, українську історію, українську церкву, освіту тощо. Боротьба йде навіть проти мертвих: мільйонних жертв Голодомору 1932—1933 рр., вояків УПА, генерала Р. Шухевича, провідника ОУН С. Бандери... Продовжуються нечувані за часів незалежності репресії проти демократичної опозиції та її лідерів — Ю. Тимошенко й Ю. Луценка. Все відчутнішим стає наступ на демократичні цінності, права і свободи громадян, свободу слова. З кожним днем зростає тривога за Україну, її незалежність, територіальну цілісність... Тому значущість нового мережевого історичного ресурсу істотно зростає. Адже де ще суспільство може черпати сили як не в своїй історії, на конкретних прикладах героїчної боротьби нашого народу за свободу і незалежність Батьківщини. Попри українську специфіку, і досі неспростованим залишається перевірений віками вислів давньоримського мислителя Цицерона: «Historia est magistra vitae» («Історія — вчителька життя»). Історія — це також потужний засіб утвердження національної ідентичності, основа нашого дальшого поступу і, зрештою, геополітичний фактор розвитку України.

Звичайно, віртуальний проект «Україна Іncognita» — не єдиний історичний ресурс в українському сеѓменті Інтернету. Згадаймо, приміром, прекрасний історичний портал Інституту історії України НАН України, без якого вже не уявляють свого життя науковці. Але, як видається, завдання веб-сайту «Україна Іncognita» — дещо інше. Насамперед він має популяризувати українську минувшину в суспільстві, виховувати у громадян почуття патріотизму, національного самоусвідомлення, гордості за свою Батьківщину, повагу до землі, де народилися ми, де жили й боролися наші предки, де, сподіваюся, ЖИТИМУТЬ — у повному розумінні цього слова — наші діти.

Структура веб-проекту «Дня» на сьогодні є самодостатньою. Але з часом, очевидно, з’являтимуться й нові рубрики, оскільки їх вимагатиме життя. Я, забігаючи наперед, пропоную започаткувати дитячу рубрику з історичними казками, леѓендами, іграми, розмальовками, кросвордами, відео- та аудіороликами, форумом тощо.

Бачу веб-сайт «Україна Іncognita» сімейним історичним майданчиком, де кожен зможе знайти заняття не лише для душі, а й для розуму та національного самовдосконалення.

Щасливої дороги, «Україно Incognita»!!!

Віктор ГАНКЕВИЧ, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Таврійського національного університету ім. В. Вернадського:

— Сайт «Україна Incognita» мені сподобався. Він має шляхетну мету — поширювати історичні знання серед співгромадян. Притому робиться це на якісному фаховому рівні. Безперечно, ці роботи не підручник, у них немає такої мети, але, досліджуючи інколи болючі, інколи провокаційні концепції, автори мають рацію: це сприяє більшому залученню наших співгромадян до історичного минулого нашої батьківщини. Автори, інколи навіть трохи епатуючи, якісно й ефективно роблять справу пропаганди історичних знань. Адже, на жаль, в українців досі нема адекватного знання своєї минувшини, і матеріали газети «День» викликають зацікавлення наших людей у знанні минулого заради побудови майбутнього.

І хоч правильно, що найголовнішим предметом історичного аналізу є спадщина, яка стосується великої України, її історичне державницьке питання, мовні проблеми тощо, але мені здається, було б цікаво проаналізувати минувшину Південної України, саме ті ареали, де поліетнічна ситуація, де складніші процеси...

І саме в цьому плані, мені здається, дуже цікавим напрямком розвитку проекту було дослідження проблеми «Україна і Схід». Зокрема, маючи на увазі, що для України схід — це здебільшого саме південь нашої країни. Це дуже важливо саме через складність та багатогранність цієї теми, адже, скажімо, історія кримських татар і українців, історія Кримського ханства й Київської Русі пов’язані між собою, чи хочемо ми того, чи ні. Що більше, частиною історії нинішньої України є історія таких корінних народів, як караїми та кримчаки, гагаузи, а також великою мірою й історія тих народів, які в різні часи населяли Крим і Північне Причорномор’я.

Юрій ШВЕДА, політолог, Львів:

— Дуже позитивна та своєчасна ідея створення сайта «Україна Incognita». Позитивна з огляду на розуміння того, що минуле справді тяжіє над сучасним і детермінує майбутнє. Просякнута брехнею інтерпретація історичного минулого українського народу — відоме знаряддя формування комплексу меншовартості, його неісторичності й недолугості. Боротьба за нову Україну сьогодні точиться насамперед на рівні боротьби за історичну пам’ять та історичну гордість. Без об’єктивного розуміння минулого неможливе творення успішної модерної нації. Нації лицарів, а не невдах! І саме в цьому —величезне державотворче значення проекту «Україна Incognita». Воістину: пізнай правду і будеш спасен! Прикро, що реалізація подібних суспільно важливих проектів відбувається поза увагою держави, для найвищих очільників якої українське так і не стало рідним.