Лебеді королеви,

На одному із озер в Англії, де плавали граціозні білі птахи, я почув фразу: «Це лебеді королеви», — і замислився: а чому саме тут, на цьому озері, живуть королівські лебеді? Можливо, це такий підвид чи вид лебедів? Адже є така порода пінгвінів — імператорські. То чому не можуть бути «королівські лебеді»? Відповідь на мої запитання була лаконічною і однозначною: «Усі лебеді в Англії не просто перебувають під захистом королеви, а є її власністю». І нікого це не дивує і, тим більше, не обурює. Навпаки, кожен розуміє, що якщо ці птахи взяла під опіку сама королева, значить державі так потрібно, а отже — людям. Значить, вони є не лише природною цінністю держави, живою часткою суспільства, а й складовою гуманної політики нації, окрасою країни.

А уявіть собі щось подібне у нас. Наприклад, заяву Президента України про взяття ним під особливу державну опіку лебедів, які нерідко стають здобиччю браконьєрів. Або лелек (чорногузів), популяція яких із кожним роком зменшується. По-перше, навіть саме слово «опіка» викличе нерозуміння у суспільстві, оскільки йдеться про птахів. Краще б «контроль», бо це більш серйозне і по-державному. Так пояснював мені один із природоохоронців. По-друге, і без лебедів і лелек є, мовляв, чим опікуватися високим державникам. І, по-третє, сама ідея «опікунства», «кураторства» вищих посадових осіб країни над тваринами та птахами у нас настільки спотворена, викривлена і навіть висміяна, що суспільство, починаючи від політиків і закінчуючи простими обивателями, просто не зрозуміє подібного благородного вчинку.

Чому? Ми що, не такі люди? Виявляється, що інші. З одного боку, це є наслідком багаторічної жорстокості комуністичної влади, за якої всяка гуманна ідея була лише експортним пропагандистським товаром. Тому й сталися значні психологічні, моральні та етичні зміщення у бік агресії. Причому — стосовно людей. Про тварин, звірів, птахів уже не йдеться. До них ставлення, в основному, споживацьке. Такі реалії. А з другого боку — вся сьогоднішня державна природоохоронна політика теж має мало спільного із милосердям до наших менших беззахисних друзів.

Бо у чиїх володіннях, наприклад, сьогодні більшість нинішніх так званих мисливських угідь, лісів, озер, ставків? Зараз це асоціюється із прізвищем Лозинського. Але ж він не один, подібних йому «стрільців» усього живого, чотириногого і двокрилого, у нас в державі плодиться щороку не менше, ніж тих беззахисних і безправних звірів, яких вони беруть на приціл. Часто заради власної розваги та бездумного виконання чиєїсь забаганки.

Подібне нещодавно трапилося із бродячими собаками у Миколаєві, від яких вирішили звільнити вулиці міста, у зв’язку із приїздом лідера Партії регіонів Віктора Януковича. І нічого більш жорстокого і антигуманного не придумали, як на очах дорослих і дітей відстріляли не одну сотню тварин. Хіба такими варварськими методами можна «зачищати» місто? Слово із лексикону комунальних служб. В усякому разі, подібна ідея могла прийти в голову лише людині бездушній, безсердечній і цинічній. Прикро, але «лідер», заради якого затіяли цей нелюдський процес, залишився, напевно, задоволений такою «зачисткою», оскільки ні він, ні його політична сила ніяк не відреагували на ініціативу миколаївських регіоналів. Значить, такий стиль і почерк подобаються майбутньому кандидату у президенти України? А як же тоді його ще з дитинства прихильність до голубів? Щось нестикується одне з другим.

А ось над собаками й досі висить зашморг. Зокрема — у Києві, де з приходом нинішнього мера і, можливо, теж одного з майбутніх кандидатів у президенти України, Леоніда Черновецького з великим розмахом почала діяти програма так званого гуманного регулювання чисельності безпритульних тварин, а точніше — їхньої стерилізації. Причому, за бюджетний рахунок. І обійдеться це платникам податків у 74 млн. гривень, по 18,5 — щороку з 2007 до 2011 року. А це означає, що лише у столиці щодня треба стерилізувати більш як 150 собак. За рік це ціла зграя — 57 тисяч. Як ви гадаєте, де можна взяти таку кількість тварин? Не інакше, як завозити із-за кордону. Але чого не зробиш заради великої любові — ні, не до тварин, а до грошей. Бо, як з’ясувала тимчасова слідча комісія Верховної Ради, «значна частина бюджетних коштів пішла лише на відмивання грошей та численні фінансові шахрайства». Більше того, аморальність подібних операцій привернула увагу різних європейських організацій із захисту тварин, і вони готуються до протестних акцій. Нам ще тільки цього бракувало. А справа в тому, що майже дві тисячі собак, яких нібито повинні були стерилізували, фактично умертвили і відправили на Сквирський завод із виробництва м’ясо-кісткового борошна. За цю оборудку, як з’ясувала вищезгадана слідча комісія ВР, керівництво КП «Притулок для тварин» взяло дві плати. Одну — з бюджету держави за фіктивну «стерилізацію», другу — з заводу за тварин. І після цього у Леоніда Черновецького ще вистачає совісті заявляти, що «усі мої програми як колишнього народного депутата і нинішнього мера побудовані на принципах миру, добра, християнської любові, справедливості, моралі і людяності». Не знаю, чого більше у цих словах: лицемірства, цинізму чи божевілля? А може, всього потроху.

І насамкінець про лелек, журавлів, чорногузів, буслів. Тих самих, що є не просто знаковими птахами, а символами країни. Не знаю, чи дочекаємося ми «королівської», тобто президентської чи прем’єрської, опіки над ними, але перші паростки людського і навіть державного ставлення до цих птахів уже з’явилися, зокрема, у Волинській, Тернопільській і Рівненській області. Тут почала діяти так звана Лелеча програма. Її суть у тому, що заради безпеки лелек на стовпах ліній електропередачі встановлюють спеціальні платформи для гнізд, а самі лінії опускають нижче. Крім того, поблизу гнізд прокладають ізольовані, а не оголені дроти, як масово робиться досі, і вони стають здебільшого причинами лелечих трагедій, особливо для малих птахів. Але якщо у Польщі, чий досвід запозичили спочатку волиняни, а потім їхні сусіди, це здійснюється за кошти екологічних організацій, що цілком природно і закономірно, то у нас більш гуманними виявилися енергетики, а місцеві екологи здебільшого справно звітують «про проведену роботу». Причому самі перед собою, бо у Мінприроді цією ініціативою майже не цікавляться через відсутність вказівки і Президента України, і прем’єр-міністра. А королеви чи короля у нас, на жаль, немає. А бажано було б, хоча б для опіки лебедів і лелек. Щоб людські душі остаточно не зачерствіли.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, надійшло дуже сумне повідомлення із Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Тут на ставку села Руда об’єктом полювання браконьєрів стала сім’я лебедів — двох дорослих та сімох молодих лебедят. Постріли обірвали життя лебідці та її чотирьом діткам, яких «мисливці» забрали із собою. Вбитий горем лебідь уже кілька тижнів не залишає місце трагедії. Як можуть далі розгортатися — події важко передбачити, оскільки, за повір’ям, ці птахи живуть лише у парі.