«Лілея»: полегшений варіант
У «Лілеї» Данькевича — чи не першого українського балету, в якому знайшла відображення національна тема, — складна доля. Його прем’єра мала відбутися в 1939 році, коли в Україні широко відмічалося 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Однак через репресії, яких у 1937—1938 роках зазнавала українська творча інтелігенція, здійснити задумане вдалося лише в серпні 1940. У червні 1941 життя тієї, першої «Лілеї» на сцені столичної опери зупинилося. Вдруге до неї трупа, яка повернувся з евакуації, звернулася вже в 1945. Було ще дві редакції балету К. Данькевича — в 1956 (яка стала основою відомого фільму- балету, знятого в 1958 році на кіностудії ім. Довженка) і в 1976 році.
Сьогодні, 27 років опісля, один із найкращих взірців української хореографічної класики знову в репертуарі Національного театру опери та балету ім. Шевченка. Поставили виставу відомий український диригент, заслужений діяч мистецтв України Олексій Баклан і талановитий хореограф, народний артист СРСР і України, лауреат Національної премії ім. Шевченка Валерій Ковтун. Сценографія — заслуженого художника Росії В’ячеслава Окунєва, костюми — Ірини Пресс (обидва художники із Санкт-Петербурга мають великий досвід співпраці з Національною оперою України). У «Лілеї» зайнято найкращих артистів театру, — недивно, що прем’єра пройшла при повному аншлазі та з великим успіхом. У чому можна докорити авторів вистави, так це в, скажімо так, недооцінці свого глядача. В основі попередніх лібрето «Лілеї» лежали мотиви як романтичних творів Тараса Шевченка («Русалка», «Утоплена», «Княжна», «Відьма» тощо), так і соціально-революційної поезії Кобзаря. Постановники ж сьогоднішнього балету (які є водночас і творцями сучасної версії його лібрето) зосередилися суто на темі всепоглинаючого кохання і самопожертвування, зовсім виключивши з розповіді «вияви соціального протистояння». З погляду перегодованого серійним «милом» глядача, таке вільне поводження з класикою не пішло на користь постановці. Зокрема, друга дія балету виявилася дещо «усіченою» і в плані драматургії відчутно програє першій.
Проте, хочеться сподіватися, що сценічна доля нинішньої «Лілеї» буде щасливішою, ніж у її попередниць.
