Люди хочуть реальних змін
09 жовтня, 00:00
Першими у другий етап конкурсу «Експерт «Дня»
впевнено вступили учасники його попереднього туру. Сьогодні ми подаємо
листи-рецензії наших експертів на журналістські публікації минулого тижня.
Ми дозволили собі виокремити три рецензії на явного читацького фаворита
тижня — інтерв'ю Наталі ЛІГАЧОВОЇ із журналісткою телеканалу «1+1» Ольгою
ГЕРАСИМ'ЮК («День», № 182). У цьому є певний сенс, адже, як ви можете самі
переконатися, ці відгуки написані експертами дещо емоційніше, ніж інші.
І справа тут насамперед в особистості героїні інтерв'ю, яка своєю роботою
збільшує ряди «Товариства Боротьби Зі Страхом».
Ольга ГЕРАСИМ'ЮК
«НАРОД ЖИВЕ ТАК, НIБИ ЙОМУ ТУТ БIЛЬШЕ НЕ ЖИТИ...» («День», № 182)
Прочитав — і ніби напився доброї води з найкращої криниці
О. Герасим'юк — людина талановита, мудра, але головне, що вона має характер
сказати про все наболіле чесно, відверто. У нас є багато таких людей, котрі
розуміють, бачать, обмінюються думками на «кухні», але коли потрібно це
донести до вух можновладців, то виникає синдром «моя хата скраю, я нічого
не знаю». Може, це й не вина наших людей, може, це природа в процесі еволюції
створила такий тип українця, бо дуже багато було знищено непересічного
народу, і звичайному, без характеру, жилося трішечки краще... А достукатися
до сердець простого народу треба, особливо через електронні ЗМІ, бо люди
через свою бідність мало читають газет. На ТБ, дійсно, — лише «мило» з
ранку і до ночі, та ще кривляння псевдопоп-зірок, а так хочеться поспілкуватися
із цікавими, мудрими журналістами. Одна моя знайома казала: «Коли настає
п'ятниця, то я своїм домочадцям кажу, що передача «Погляд» — це свято моєї
Душі. І на цей час монополізую телевізор». Хотілося б, щоб і в нас, на
українському телебаченні хоч трішки більше було аналогічних передач. Такі
журналісти, як О. Герасим'юк, забарвлюють, якщо можна так сказати, ту відверту
сірість, що окупувала наше ТБ.
Спасибі за добру, щиру роботу.
Ганна ОПАНАСЕНКО, пенсіонерка
Київ
Здавалося, що розмова двох професіоналів у галузі журналістики
може вийти дещо специфічною і не зовсім цікавою.
Проте вдало підібрані запитання розкрили у відповідях душу
пані Ольги — душу людини, що глибоко вболіває за український народ. І хоча
інтерв'ю наповнене сумом, десь інколи проскакують песимістичні нотки, але
віра в чесних людей, які ще можуть щось змінити на краще, не полишає автора
«Версій».
Розумієш, що саме завдяки таким людям «ще не вмерла Україна».
Євген МОРЕНЦОВ, інженер-математик
Київ
Так може казати тільки жінка про свою хвору дитину. Стає
ніяково, що концентрація хоробрості (можливо, від болю або відчуття відповідальності)
в наших жінках вища.
Слава Богу, ще не вивезли нашого «золотого геніального
фонду». Можливо, я дуже пафосна людина — але це інтерв'ю (стогін) можна
поставити набагато вище раннього Солженіцина початку перебудови.
Я думаю, головне — це страх чиновників будь-якого роду
й рангу перед власним народом. А страх, як відомо, часто породжує ненависть...
На жаль, часто взаємну.
Олексій МИХАЙЛИК, інженер
Київ
Інтерв'ю з Левком ЛУК'ЯНЕНКОМ
«ПIДПИСАВШИ «КАНIВСЬКУ УГОДУ», ЄВГЕН МАРЧУК НЕ ВIДIЙШОВ
ВIД ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ПОЗИЦIЙ» («День», №178)
Інтерв'ю з Леонтієм САНДУЛЯКОМ
«ПРОЙДИСВIТИ НА ШИЇ РУХУ» («День», №177)
Віктор МЕЛЬНИК
«ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО ГОТОВИЙ ЗНЯТИ СВОЮ КАНДИДАТУРУ»
(«День», №178)
Якщо режим набуває потворних форм вже до виборів, то що
буде після них?
Електорат зазнав серйозних змін за п'ять років перебування
Кучми при владі. Зараз людей уже не цікавлять політичні інтриги. Вони хочуть
відчути реальні зрушення на краще, а не слухати демагогічні обіцянки на
майбутнє.
Левко Лук'яненко правильно розібрався в непростій політичній
обстановці і підтримав кандидата-державника — Євгена Марчука, який здатний
врятувати Україну від катастрофи, до якої її підвів Л.Кучма та його «опричники».
Я схвально оцінюю підписання Євгеном Кириловичем «канівської угоди», хоча
спершу сумнівався в правильності його рішення. Але розуміння того, що Кучму
поодинці не перемогти, розвіяло всі мої сумніви. Щодо позиції Костенка,
то я вважаю її цілком деструктивною. Взагалі, я не бачу ніякої різниці
між Удовенком і Костенком. Вони роз'єдналися лише тому, що обидва хотіли
керувати партією, а в результаті обидва керують, але маловпливовими уламками
колись сильної партії. Позиція обох рухів — на користь Кучмі. Беручи участь
у виборах, ці кандидати дезорганізовують правий електорат і цим самим допомагають
Кучмі прийти до влади. Навіть не хочеться прогнозувати: що буде далі? Ні,
я не лякаю нікого, але якщо режим набуває потворних форм уже до виборів,
то що буде після них?
Криза в Русі відповідає кризі в українському суспільстві.
І справа не лише в економічних проблемах, українське суспільство ідеологічно
розшароване. Немає загальнонаціональної концепції, яка сприймалась б як
на Заході, так і на Сході. Кажуть, що демократи об'єднуються лише перед
розстрілом. На жаль, це так. Сьогодні демократи здатні лише на розколи.
Згоден з п. Леонтієм, що до Руху спеціально заслали групу людей із метою
ліквідації недавно ще монолітної партії. Частково винен і В.Чорновіл, який
не побачив прихованої загрози і «пригрів» біля себе удовенків, манчуленків
та інших перевертнів. Для прикладу, Удовенко після п'яти днів членства
в Русі очолив його. Що, інших гідних людей не знайшлося? Як людина «з вулиці»,
котра нічого не зробила для розбудови та створення Руху, могла отримати
партію після п'яти днів членства? На жалобній церемонії Удовенко переконував
присутніх, що без Чорновола не буде висуватися на вибори. Але, мабуть,
«бос» сказав, що треба, адже західняки можуть «клюнути» на справжнього
кандидата — Євгена Марчука.
І останнє. Довелося мені проїжджати повз Софійський майдан
у день 10-річчя Руху. Такого жалюгідного видовища я ще не бачив! На «святкування»
прийшло близько 200 чоловік. На більше псевдорухівці не заслужили!
Підписання «канівської угоди» дало надію рядовим виборцям,
що на цих виборах не все ще втрачено. Плани влади було серйозно розстроєно.
Пропрезидентські ЗМІ подавали «канівську угоду» як нежиттєздатну. Але ми
бачимо із заяв членів «четвірки»: вони збираються довести Кучмі, що висунення
спільного кандидата реальне. Думаю, що спільний кандидат поховає зазіхання
«нині діючого» на владу. Маю побажання членам «четвірки»: доведіть розпочату
справу до кінця і дайте Україні шанс на порятунок і краще життя.
Юрій ГЕРАСИМЕНКО, студент
Київ
Тетяна КОРОБОВА
«ЦИРК ЛIЛIПУТIВ» («День», №181)
Гелiй ЧОРНИЙ
«СИЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ ПРИ ДВОПАРТIЙНIЙ
ДЕМОКРАТИЧНIЙ СИСТЕМI ВЛАДИ» («День», №182)
1. Дійова толерантність
Дивовижний синтез активної громадської позиції з аналітикою,
гумором і сатирою!
Як читач, я отримую величезне задоволення від роботи таких
майстрів журналістики, як Тетяна Коробова (ваша газета), Світлана Гаража
(газета «Товариш») і Дмитро Джангіров (екс-бізнесмен і нинішній редактор
«ВВ»). На їх фоні «акули пера» із газети «Факты and компромат» виглядають
пародією на журналістів...
Спасибі Тетяні за чесність і здоровий патріотизм!
Практично повністю згоден з усіма ключовими положеннями
цієї аналітичної статті: сьогоднішня фікція демократії в Україні — це безперечний
факт, необхідність політичної конкуренції — це аксіома демократії (те,
що такі положення доводиться доводити, і є доказом відсутності справжньої
демократії в Україні), передача контрольних функцій до рук опозиції — елементарна
розсудливість і гарантія демократичних процесів у суспільстві.
2. Принципово не згоден зі словосполученням «двопартійна
система влади», оскільки цей термін свідомо «розмиває» ідеологічне пiдгрунтя
влади (до речі, нинішні політичні течії в Україні здебільшого вирізняються
своєю тотальною ідеологічною неспроможністю). Доцільнішим вважаю термін
«двоблокова система влади», який робить більш зрозумілим на обивательському
рівні «єдність протилежностей» у вигляді союзу партій з різною ідеологічною
спрямованістю. Взяти, наприклад, «канівську четвірку»: як не крути, але
ідеологічні установки Соціалістичної партії прихильникам Євгена Марчука
далеко не до смаку. З одного боку, не треба цього приховувати, а з іншого
боку — не варто цього боятися. Адже не секрет, що деякі прихильники Олександра
Мороза і Євгена Марчука «канівську угоду» вважають мало не зрадою своєї
ідеології. Дійсно, ідеї у нас різні, але мета одна — це добробут народу
України. Наш союз — це позитивний приклад дійової толерантності: свідоме
підкорення амбіцій лідерів і пошук компромісів заради майбутнього наших
дітей. Так, ми різні, але ми просто зобов'язані зробити все, що від нас
залежить, щоб наші діти жили краще від нас. Щоб жили у правовій і демократичній
державі, а не у резервації, де правлять бал політично посередності і нездари...
Не варто забувати, що одним iз основних завдань демократії
є (як це парадоксально не звучить!) зовсім не захист прав більшості, а
захист прав меншості у суспільстві. Якщо держава здатна захистити права
меншості, то захист інтересів більшості відбувається автоматично. Поняття
«блокова система влади» дозволить навіть партіям-карликам зберігати всередині
діючої системи своє ідеологічне обличчя і ділитися своїми поглядами з широким
загалом, а свідоме обмеження кількості блоків на блок діючої влади і блок
опозиції не дозволить ворогам української державності подробити єдність
суспільcтва... Чесно кажучи, з усього розмаїття матеріалів мені складно
визначити «бронзового призера» тижня, тому третє, а насправді перше місце
я хотів би надати Ларисі Івшиній і всьому колективу редакції за плідну
роботу в цілому і видавничу концепцію газети «День» зокрема.
Приємно, що газета свідомо зроблена як «відкрита система»,
і читач може активно висловлювати свою точку зору, впливаючи таким чином
на суспільні процеси. Майбутнє журналістики саме за такою концепцією роботи,
і приємно, що ви йдете в авангарді. Спасибі.
З повагою,
Олег ФЕДОРЕНКО,
електрослюсар
ОП «ЧАЕС»,
голова міської партійної організації
Соціалістичної партії Україним
м. Славутич
Випуск газети №:
№187, (1999)
Delimiter 468x90 ad place
