"Людина року": оголені плечі і обійми були недоречні

Церемонія "Людина року" з врученням премії "Прометей-престиж", що відбулася передсвяткового вечора жіночого дня, дозволила поміркувати про речі для нас нові. На відміну від країн цивілізованих, що зберегли вікові традиції церемоніального етикету, ми поки що лише вчимося речей, маловживаних у повсякденності. І тут нам доведеться обирати. Або ми підемо "разом з Європою", або приєднаємося до США, які так і не підписали жодної з трьох Віденських конвенцій з проблем протоколу та етикету, а створили особливу форму вручення таких премій, як кіно-"Оскар" і муз-"Гремі".

Поки що наша "Людина року" за участю практично всього вітчизняного бомонду демонструє, наскільки ми необізнані навіть в елементарних правилах етикету. У їх, передусім, європейському розумінні.

Здавалося б, яка різниця, з якого боку знаходитися жінці, виходячи на сцену поруч з чоловіком. Насправді - тільки праворуч, бо з давніх давен ліворуч від чоловіка могла знаходитись лише наложниця або рабиня.

Ніколи ті, хто вручає, премію не спускаються згори, як би сходячи з "академічного Олімпу" до переможців, як це було у нас. Куліси, ложа або перші ряди партеру - ось місце "умовного журі".

Ми звикли, що одяг відбиває наші смаки, соціальний статус, майновий стан. На подібних церемоніях все це підпорядковується девізові акції. Декорації, освітлення й музичну частину витримуються в єдиному стилі і близькій колірній гамі. А тому - всім гостям надсилаються запрошення з проханням дотримуватися певної форми одягу: діловий костюм, вільне вбрання, відкритий ансамбль, вечірній варіант. Аж до кількості прикрас, а також наявності запонок, вибору краватки або метелика у чоловіків. Нічого подібного організаторами нашої акції зроблено не було. Тому хоч у светрах ніхто й не франтив, але різнобій костюмів, недбалість і поквапливість у стосунках з гудзиками піджаків, явно нечищені черевики деяких наших чоловіків аж ніяк не сприяли їх позитивному іміджеві.

Так само щодо ведучих - дам і джентльменів - чиї барочні ансамблі і оголені плечі різко дисонували з пуританським стилем оформлення сцени і різномастими номерами концерту. Режисери церемонії такого статусу - загальнонаціональної програми (а не, скажімо, загальнофахової, як "Оскар") повинні були передбачити як єдність, так і певний аскетизм. Тут доречніше були костюми, нехай і фантазійні, спроектовані відомими кутюр'є, але не фасони, навіть вечірні, що підкреслюють хвилюючі вигини жіночих фігур. Так і для чоловіків - або фрак, або трійка, або смокінг.

Принцип подячних промов так само обмовляється наперед - тому на європейських церемоніях неможливі розлогі рекламні виступи або, скажімо, захоплена декламація власних поем. До речі, поставити на підлогу призову статуетку і покласти квіти біля своїх ніг, як зробила наша "людина року" в номінації "Культурний діяч" Юрій Рибчинський - це справді нововведення у світову практику церемоніального етикету.

Казати багато про додаткові подарунки нагородженим вважається неввічливим. Але лише побіжно згадати про статуетки з унікальних бивнів мамонта (!) і не повідомити прізвище їх автора - це означає свідомо принизити митця.

Радість від отримання престижної премії, безперечно, дуже велика, емоції дуже сильні. Однак, етикет суворий: якщо ти не актор, - бурхливо висловлювати своє щастя вважається виявом нестриманості.

Проте, до наступної церемонії вручення престижної премії час ще є. І ще є час потренуватися.