Макраме від Марчука
Цього художника справедливо називають живим класиком сучасного українського мистецтва. Не погодитись з цим — те саме, що намарно дмухати проти вітру, адже Іван Марчук дійсно один iз найбільш відвідуваних та визнаних митців сьогодення. Бути критиком його творчості також справа невдячна, принаймні для нефахівця — отож, залишається лише насолоджуватись тим чудовим світом, що його переніс на свої полотна художник.
Плетиво ліній, плетиво променів, плетиво мрій... Остання в часі виставка творів Івана Марчука відкрилася у галереї «Dim Art», що при Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України. В експозиції представлено близько тридцяти робіт художника, традиційно об’єднаних мотивами української землі, природи та побуту. Твори пейзажного жанру можна вельми умовно розділити на тематичні напрямки: сніг, ліс, місяць, ніч над хатками. Сюжети чітко прослідковуються, а їх майстерне втілення викликає захват. Розглядаючи специфічну техніку Марчука, неодмінно стикаєшся із запитанням: «А як він це все робить?» Втім, це секрет, яким майстер не дуже охоче ділиться: «Я б хотів мати кілька учнів, але не зможу свого стилю передати. І не тому, що скупий. Як учитель, можу передати оте творче буйство, яке все життя переслідує мене. Навчу сприймати і відтворювати красу... А стилістика, манера... Навіщо ж штампувати копіювальників і копіювати штампувальників? Хай будуть оригінальними...» Знайшовши свою оригінальність, митець залишається вірним їй все життя. Можливо, вплинули батьки, які були ткачами — але свої пасма художник плете на полотні.
Роботи, представлені на виставці, охоплюють різні періоди творчості митця. Починаючи з середини 70-х років минулого століття, через вісімдесяті, мандрування світами у 90-х і аж до зовсім свіжих, iз ледь застиглими фарбами, полотен. Дивує ота вперта внутрішня цілісність натури художника, яка виразно «прописана» в усіх картинах. Жодні впливи та враження не змогли похитнути впізнаваність стилю та оригінальність бачення. Знайдеться небагато художників, побачивши навіть одну картину яких, всякий скаже: «Так, це він! Це не може бути хтось інший...» Мереживо товстих Марчукових штрихів, мов викладених із соломи, не сплутаєш ні з чим. «Плетений мазок» однаково тонко передає свіжість «Першого снігу» та «Сніги, кругом сніги», важкість «Похмурого дня», витончену естетику «Мережива зимового лісу» і фантастичний спокій річки у «Зійшов місяць над водою». Лише в кількох картинах Марчук вдається до експериментів із нотками сюрреалізму: у «Останньому промені» та «Ніч яка місячна...» художник виносить на передній план непропорційно великі яблука. Децентровані просторово вони стають центрами уваги, граючи ролю додаткових символів. Особливу функцію у пейзажній ліриці митця виконує світло. Назагал картини видаються досить похмурими, світлу доводиться пробиватися крізь товщу мряки. «Підсвіткою» полотен найчастіше виступає повний місяць, ніби накритий вуаллю туги, або місячне сяйво, що дивовижним чином відблискує на вибраних предметах і площинах. Художник ніби розкладає потоки світла на променi й цензурує місця їх «приземлення» — «Глянув місяць на подвір’я», «У гості місяць завітав». Важко стверджувати, що Марчук відображає дійсність, радше остання знаходить своє відображення у Марчука. Це властиво всім талантам такого рівня.
