«Мавка»: зустріч авангарду і традиції
Виставка «Мавка, або Ще не вмерла Україна» в київській галереї «Цех» цікава в першу чергу доволі парадоксальним поєднанням мистецької традиції та сучасної стилістики — аж до авангарду.
Власне традиція була представлена картинами майстра пейзажного живопису Олекси Захарчука. Вже сама біографія митця схожа на сюжет окремого твору. Олекса Захарчук народився 1929 року в містечку Іллінці на Вінниччині, 15-річним (!) підлітком брав участь у партизанському русі й втратив родину під час війни. Ріс у дитбудинку в Харкові, там же навчався у художньому училищі. Серед його вчителів у Київському художньому інституті була Тетяна Яблонська. Він добре знав В’ячеслава Чорновола, ще коли той був молодим, і у 1968 році навіть підпиcав листа на захист відомого дисидента після першого арешту, за що зазнав утисків. Сам пан Олекса каже, що не має «цяцьок», — так він називає державні нагороди, з іншого боку, 2002 року був відзначений мистецькою премією «Київ» у галузі пейзажного живопису. Головні нагороди — це персональні виставки в Національному художньому музеї України, а також у Лондоні. Його твори можна побачити в музеях Києва, Москви, Одеси, Запоріжжя, Краматорська, Донецька, Дніпропетровська, Краснограда, Харкова, Херсона, Луцька, Луганська, Феодосії, Павлодара, Чернігова, Ямполя, Яготина, Горловки, Умані, Маріуполі, Сімферополя; в колекції «Ost-West Handelsbank»; у приватних зібраннях України, Німечинни, США, Росії, Великобританії, Італії, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Угорщини.
Два виставлених у «Цеху» краєвиди Захарчука являють собою пильний погляд живописця на звичайний середньоукраїнський краєвид. Художник не вдається до якихось надто ефектних засобів. Його гама стримана, композиція по-імпресіоністичному врівноважена. Він створює підкреслено нейтральні й водночас прозорі образи, які самі у собі мають потенціал будь-якого узагальнення, як емоційного, так і інтелектуального. У цьому простому і вишуканому середовищі є місце і замилуванню природою, і рефлексіям на тему ідеальної мальовничої, ось із такими річками, хатинками і пагорбами, України — саме тої, що «ще не вмерла». Подібний краєвид можна залюднити будь-якими персонажами, що і намагається зробити інший учасник виставки, ірландець за походженням Майкл Мефренко, однак у Захарчука цей пейзаж є самодостатній, виступаючи водночас і як декорація, і як герой.
Що ж до Мерфенка, то в його живописі відчувається вплив символістів, паганської міфології Ірландії та Шотландії, метафізичних пошуків великого поета і живописця Вільяма Блейка. Однак експозиція в «Цеху» мала ще й третій елемент — музичний. До речі, це відповідало і характеру виставленого живопису, адже, як зауважила свого часу мистецтвознавець Олена Іванова-Солодовникова, «О. Захарчук, подібно до музиканта, імпровізує образи природи, сплавляючи в єдине ціле такі поняття, як конкретність і узагальненість. Він знаходить ноти-мазки, інтонацію-колорит, стан-світло, з яких складається цілісна мелодія, настрій художнього твору...»
Музику виконувала її авторка — відома київська композиторка Алла Загайкевич спеціально написала опус під назвою «...засинаючи: прокидатися... злітаючи: занурюватися...». Загайкевич створила звукове полотно, в якому електронні абстракції переплетені з фрагментами автентичного народного співу, м’які, майже ліричні настрої — з жорсткою шумовою конкретикою. І ця музика якнайкраще пасувала до виставки, в якій традиція сусідила з новаторством, включаючи і перше, й друге в єдине мистецьке поле.
