Майстер «білої зброї»

Роботи майстра з м. Антрацит Луганської області Олександра Ткаленка здобули визнання поціновувачів не тільки в Україні, але й в цілому світі. Олександр робить клинки. Клинки, які перерубують знамениту златоустівську сталь. Шедеври, при виготовленні яких автор застосовує відроджену ним давню технологію прикрашання маршальської нагородної зброї. Як сталося, що улюблена справа стала для Олександра професією?

— Мій батько — завзятий мисливець, у нього була колекція ножів, — розповідає Олександр Ткаленко. — Вони були моїми улюбленими іграшками. Шкільні зошити я розмальовував ескізами різних видів холодної зброї — «білої зброї», як її називають на відміну від вогнепальної. Свій перший ніж я змайстрував у третьому класі, крадькома, з пінцета. До речі, досі зберігаю його як талісман. Джерелом необхідних знань став для мене журнал «Мисливство та мисливське господарство» — єдине видання, де друкувалися статті про мисливські ножі.

Перший повноцінний мисливський ніж Олександр зробив у десятому класі. Його придбав знайомий мисливець за великі на ті часи гроші — 50 карбованців. Саме тоді юний майстер зрозумів, що його праця необхідна людям. Водночас знавці відзначили витонченість та ергономічність виробів Ткаленко. Служба в армії теж допомогла Олександрові розвинути свій талант: спочатку в полігонній майстерні, потім — у розвідці, де Олександр набув практичних навичок iз володіння ножем.

Повернувшись iз армії, у 1995 році Олександр вимушений був податися на заробітки до Чехословакії. Працював в готелі, а у вільний час гуляв містом. І одного разу познайомився з майстрами, які виготовляли ножі просто на очах у замовників. Це так вплинуло на Олександра, що він вирішив з того дня професійно займатися улюбленою справою. Повернувся додому, влаштувався працювати на шахту, а у вільний час вдосконалював свою майстерність. Почавши з реалізації дрібних партій ножів через мисливські магазини Ростова-на- Дону, з часом майстер став отримувати замовлення від знавців- колекціонерів і музеїв на реставрацію антикварної зброї, виготовлення так званих реплік — копій старовинних шабель та шпаг. Найбільш значною реставраційною роботою Олександр вважає відновлення клинка — багато прикрашеної шаблі ХVIII сторіччя — для Ростовського краєзнавчого музею.

Одного разу початкуючому майстрові запропонували взяти участь у виставці народних майстрів у рідному Антрациті. Олександр каже, що це для нього було дещо незвично, бо всі його роботи мали лише функціональне спрямування. Щоб бути достойно представленим на виставці, він iз головою поринув у старі каталоги та книги, вишукуючи забуті рецепти художньої обробки металу. Клиночника вразила технологія прикрашання нагородної зброї для вищого офіцерського складу армії Російської імперії — «вороніння синього побігу», по якому спеціалізувалися златоустівські майстри у 20-ті роки минулого сторіччя. Рік бився він над секретом створення краси, і таки досяг свого — методом спроб і помилок. Тепер його клинки єдині в світі мають синій колір. Спочатку Олександр прикрашав у такій техніці тільки ножі, а потім почав працювати з довгими клинками (до 90 см). Тому всі виставкові роботи Ткаленка вважаються високохудожніми. Це не холодна зброя — Олександр дотримується всіх передбачених законом норм. Та й дивно було б, якби хтось придбав, наприклад, «Ведмедя» — ніж, прикрашений діамантами, сріблом у позолоті, з рукояттю із бивня моржа — для того, щоб використати цей шедевр ціною в 3 тисячі умовних одиниць як знаряддя вбивства.

Для виготовлення ножів Олександр Ткаленко використовує нержавіючу сталь марки 40х13, в інших випадках — марки 65Г. Увесь технологічний процес складається з 12 етапів. Перший — це, звичайно, виникнення творчого задуму, образу майбутнього шедевра. Другий — багаторазова проковка металу для надання йому необхідної міцності. Потім клинок проходить гартування. Після грубої обробки Олександр робить розмітку канавок по клинку, так званих долів, що роблять клинок легшим. Ці доли проточуються — спочатку грубим відрізним кругом, потім резиновим iз діамантовим напиленням. Клинок заточується, робиться хвостовик для кріплення ефеса. Потім — два етапи поліровки, після яких починається прикрашання. Наноситься захисний шар майбутньої гравюри — візерунок на клинку звичайною водоемульсіонкою або кіновар’ю, продряпуються дрібні деталі. Потім черга електролізу, який поглиблює малюнок, робить його рельєфним. Отримана таким чином гравюра покривається золотом або сріблом. До того ж Олександр оздоблює свої ножі дорогоцінними металами і камінням, робить рукоятки з бивня мамонта, моржевої кістки, зубів кашалота, цінних пород деревини. Так що його виставкові роботи давно втратили свою утилітарну цінність, вони існують лише для того, щоб радувати око.

В Антрациті у Олександра вже є група однодумців, захоплених своєю справою. Це майстри з лиття, коваль, скульптор, ювелір і 14-річна художниця Юлія Донченко, яка робить ескізи для гравюр на клинках. Допомагає Олександрові також брат Вадим. Два роки тому Олександр все робив сам. Зараз теж би міг замкнути весь цикл на собі — не володіє він тільки ювелірним мистецтвом. Але, по-перше, уповільнився би творчий процес, а по-друге, Олександр вважає, що він відповідальний за долі талановитих людей, які допомагають йому. Бо в Антрациті, як і в інших шахтарських містах Луганщини, роботу знайти досить важко. А Ткаленко дає змогу заробляти шести своїм землякам.

Майстер не зупиняється на досягнутому. Він постійно в пошуку. Опанувавши вакуумне лиття, намагається виготовляти дамаську сталь, модну нині в ножових виробах. Вірить, що знайде свій рецепт зварки й гартування.

Рік тому 30-річний антрацитівець отримав звання народного майстра самодіяльного декоративно-прикладного мистецтва Луганщини. Тепер він має право реалізовувати свої вироби без оподаткування. Інакше йому б довелося реєструватися як приватному підприємцю. Але тепер все спростилося. Він може заробляти, утримувати сім’ю, розвивати свою справу. Хобі, яке стало професією — ідеальний варіант для творчої людини! Треба тільки знайти свою нішу, стати кращим в справі, яку ти визначив для себе пріоритетною, вважає Олександр Ткаленко — і успіх прийде.