Ментальна федералізація
Які висновки можна зробити з відмови футболістів визнавати бійців АТО героями
Поки політики, експерти та активісти ламають списи навколо питання федералізації України, розділення країни вже сталося. Ні, на карті не з’явилася нова автономія. «Оформлення» та фіксація розколу країни відбулося в гуманітарній сфері, сфері поглядів та переконань. Громадяни України — саме громадяни, а не просто мешканці, що є принципово важною обставиною — виявилися носіями абсолютно різних, навіть діаметрально різних ідеологій, і ці розбіжності було чітко артикульовані та зафіксовані.
Ментальне розділення країни сталося через визначення героїв.
Буквально кілька днів тому, 25 листопада, в «Дні» вийшла моя стаття про реалії сучасної Боснії і Герцеговини . Я писала про те, що після закінчення війни боснійські серби, хорвати та мусульмани, за задумом засновників федеративної «Дейтонської» держави, мали почати разом будувати нову, успішну країну. Але їм це не вдалося: гуманітарні — ідеологічні та політичні — розбіжності виявилися сильнішими за спільні матеріальні інтереси. Як з’ясувалося , громадяни однієї держави не можуть об’єднуватися в один народ, не можуть разом ефективно працювати за для будівництва спільної країни, якщо в них немає єдності у поглядах щодо того, кого вважати героєм, а кого — злочинцем.
«Спільні герої виявилися для Боснії і Герцеговини тим фактором, без якого не можна побудувати єдину країну та забезпечити її розвиток», — констатувала я, додавши: «Напевно, це правило діє не тільки на Балканах».
У цей же день, 25 листопада, сталася подія, яка продемонструвала, що проблеми «Дейтонської» Боснії присутні і в сучасній Україні. Не тільки на Балканах, а й в Україні її громадяни сьогодні по-різному відповідають на питання, кого вважати героями, і це питання є принциповим.
25 листопада відбулося два матчі 17-го туру української футбольної Прем’єр-ліги. ФК «Маріуполь» зустрівся із полтавською «Ворсклою», а «Олімпік» з Донецька зіграв зі своїми земляками з клубу «Шахтар». Втім, цей футбольний день запам’ятався не результатами матчів.
Перед поєдинком «Маріуполь» — «Ворскла» обидві команди, на честь героїв АТО, мали вийти на поле у спеціальних футболках і таким чином вшанувати подвиг українських бійців, що захищають Батьківщину. Футболісти «Ворскли» були одягнені в такі футболки, як і діти біля кожного футболіста обох команд. Але з усіх гравців маріупольського клубу спеціальну футболку одягнув лише капітан команди Рустам Худжамов. «Перед грою ми однієї футболки не дорахувалися. Було б неправильно, якби хтось із футболістів виходив без футболки, тому вирішили, що в футболці буде тільки наш капітан», — сказав головний тренер «Маріуполя» Олександр Бабич.
Ігор ЦВИК, головний редактор Sportanalytic.com, прокоментував виправдання «Маріуполя» таким чином: «Очевидно, там подумали, що погана відмазка — теж відмазка».
Більш гучний скандал стався із «Шахтарем». «Гірники» не дозволили одягнути футболки з написом «Мій тато — герой» дітям українських воїнів, котрі за традицією супроводжували футболістів на поле. Як стало відомо ТСН, напередодні матчу батьків попередили, що дітлахи мусять виходити на поле у своїх повсякденних курточках, бо футбольний клуб «Шахтар» виступив проти дитячого патріотичного однострою.
Згодом Федерація футболу учасників АТО, яка є ініціатором благодійної акції «Мій тато — герой!», розповіла на своєму сайті подробиці інциденту. Як виявилося, за декілька годин до початку матчу стало відомо, що команда «Шахтар» сама відмовляється від підтримки акції і виступає проти того, щоб команда «Олімпік», і дітки учасників АТО виходили на поле у футболках «Мій тато — герой!». «Дослівно звучало так: «Якщо хтось вийде в таких футболках, то команда «Шахтар» не вийде на гру!»», — повідомляє Федерація футболу учасників АТО.
Як відомо, акція солідарності українських футбольних клубів з нашими військовими та їхніми сім’ями триває з 29 жовтня. Футболістів на гру виводять діти, батьки яких захищали чи захищають Україну на сході. Гравці й малюки одягають при цьому спеціальні футболки Федерації футболу учасників АТО, діти — з написом «Мій тато — герой!». На сьогодні акцію підтримали одинадцять клубів Прем’єр-ліги з дванадцяти (тобто всі, окрім «Шахтаря», до того ж «Маріуполь», як ми побачили, підтримує акцію частково). До матчів 25 листопада діти українських воїнів у футболках з написом «Мій батько — герой» виводили на поле гравців команд уже сім разів, і такі ж самі вдягали і футболісти. Але матчі 17-го туру стали своєрідним моментом істини для донецьких команд... і не тільки.
Зрозуміло, що справа зовсім не у позиції футбольних клубів — не секрет, що частина громадян України також не вважає українських військових героями. Український паспорт, як і виступ на стадіоні під українським прапором, не є гарантією проукраїнських поглядів та відданості Батьківщині-Україні.
Визначення героїв — є найбільш показовою та вірною ознакою громадянської ідентичності. Якщо в державі, що була або є в стані війни, немає згоди по цьому питанню — це свідчить про наявність глибинні проблеми суспільства. В Боснії і Герцеговині відсутність спільних героїв є найбільш красномовною ознакою відсутності єдиного «боснійсько герцеговинського» народу. І саме ця відсутність ментальної, гуманітарної єдності є перешкодою для створення єдиної держави на базі мирних Дейтонських домовленостей.
На базі своїх мирних домовленостей, Мінських, українці мають в свою чергу побудувати спільну країну із громадянами, погляди яких на те, хто є героєм, є інакшими. Зрозуміло, що, в решті решт, нам доведеться або привести погляди та переконання усіх громадян України до спільного знаменника, або жити всім разом в однієї державі, в одному фізичному просторі, але в різних ментальних вимірах. Створити «ментальну федерацію», одним словом. Як це вже довелося робити в Боснії... та в нашому футболі.
