Мій улюблений крокодил

Так, це тобі не приблудне кошенятко в шолудиву мордочку цілувати! І не під собачий язик фізіономію підставляти. І не черв'яка в рот засунути (тому що він «любить, де темно й вогко»). І навіть не славного симпатичного крокодила — «лапки нарізно, дугою хвостик і усмішка до вух» — цмокнути в мокру зелену шишечку носа. Це все, можна сказати, щасливе дитинство! А важке доросле життя — цілуватися з абсолютно сторонніми дядьками чи тітками. Причому з набагато меншою гарантією — ніж у випадку з крокодилом — що тебе після цього не з'їдять...